Особисті права і свободи - це сукупність прав і свобод, що належать людині від народження і не залежать від її громадянства. Особисті права і свободи називають також громадянськими правами і свободами, розмежовуючи поняття « громадянські права» і «права громадян». Останні зумовлені правовою належністю особи до тієї чи тієї держави, тобто її громадянством, перші належать особі як члену громадянського суспільства. Таке розмежування прав і свобод здійснюється у міжнародному праві, зокрема, в одному з основних міжнародних актів із забезпечення і захисту прав і свобод людини і громадянина - Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966).
Основними і особистими правами і свободами є:
Право на життя - це право людини на індивідуальне існування, яке означає, що вона не може бути позбавлена життя. Розрізняють абсолютне і відносне право на життя. Абсолютне право на життя означає, що жодна людина за будь-які дії не може бути позбавлена життя навіть державою. Абсолютне право на життя визнається в державах, де скасована смертна кара як міра кримінального покарання (майже всі європейські держави, а також Австралія та деякі інші держави). Відносне право на життя означає, що жодна людина не може бути позбавлена життя свавільно, без належної правової процедури. Відносним право на життя визнається в державах, де існують різні режим:и збереження смертної кари. У деяких сучасних конституціях право на життя конкретизується зазначенням кола злочинів, за які може бути встановлена законом смертна кара, а також кола осіб, до яких покарання у вигляді смертної кари не може застосовуватися (наприклад, до жінок і неповнолітніх).
Право на життя передбачає, що держава захищає життя людини і кожний має право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань.
Право на повагу до своєї гідності - у широкому значенні - це право людини на захист від приписування їй негідних вчинків, принизливої характеристики її розумових та інших особистих рис, вчинення проти неї принизливих дій тощо. У вузькому значенні право на повагу до своєї гідності означає заборону фізичного впливу на людину всупереч її волі.
Право на свободу та особисту недоторканність - це право
людини на захист законом від необґрунтованого арешту або тримання під вартою. Подібні гарантії встановлюються конституціями і законами усіх демократичних держав. У зарубіжних країнах такий строк зазвичай становить 24 години, рідше - 48 годин, а в деяких країнах з англійською системою права на вимогу затриманого чи заарештованого він має бути негайно доставлений до суду для перевірки підстав затримання чи арешту (такий інститут отримав назву «хабеас корпус»).
Право на недоторканність житла - це право людини на охорону законом її житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших посягань з боку службових осіб та окремих громадян. Головна конституційна гарантія права на недоторканність житла полягає в тому, що входження до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду майна не допускаються інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Правом на державну охорону житла користуються особи, які є його власниками або законними орендарями. При цьому житлом визнається також місце тимчасового перебування - готель, гуртожиток, будинок інтернат тощо. Права на недоторканність житла можуть бути обмежені на час дії надзвичайного або воєнного стану.
Право па таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції - це право людини нa охорону законом від несанкціонованого доступу до відомостей, що містяться в її поштово-телеграфних відправленнях і телефонних розмовах. Обмеження, права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції допускається тільки в інтересах боротьби із злоЧИННlСТЮ, забезпечення громадського порядку і національної безпеки у випадках, передбачених законом. Затримання, огляд і вилучення поштово-телеграфних відправлень, прослуховування телефонних розмов допускається тільки за рішенням суду.
Право на захист від втручання в особисте і сімейне життя - це право людини на охорону законом особистої і сімейної таємниці. В конституціях визначається також як право на недоторканність приватного життя. Однією з конституційних гарантій права на захист від втручання в особисте і сімейне життя є право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, nр'аво вільно залишати територію держави - це право людини вільно пересуватися, вибирати місце проживання в межах території держ і вільно залишати її. Свобода пересування обмежується, зокрема, наявністю територій, закритих для вільного відвідування з військових, екологічних та інших міркувань. Забороняється відвідування без дозволу територій, що перебувають у приватному володінні.
Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань - це право людини вільно формувати і виражати свої погляди і переконання. Свобода думки, зокрема, передбачає: відсутність ідеологічного тиску на людину; виключення використання психотропних засобів впливу на свідомість людини; можливість вільного вираження думки у словесній (свобода слова) та іншій (наприклад, засобами мистецтва, жестами, мімікою тощо) формах; заборону примушування до зміни чи до висловлювання своїх поглядів і переконань. Свобода слова - це свобода публічно (усно, письмово, через засоби масової інформації) викладати свої думки. Вона включає як можливість вільного висловлювання, так і можливість оприлюднення своїх думок - через засоби масової інформації, на мітингах, зборах тощо. Реально свободою слова як можливістю оприлюднення своїх думок найбільшою мірою користуються ті, хто має доступ до засобів масової інформації. Навіть у найдемократичніших державах конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань для більшості членів суспільства існує тільки як право на свободу думки за практичної неможливості її вираження за межами міжособистісного спілкування.
Право на свободу світогляду і віросповідання- Право на свободу світогляду і віросповідання в конституціях зазвичай закріплюється як свобода совісті. Фактично воно охоплює два права: право на свободу світогляду і право на свободу віросповідання. Право на свободу світогляду означає, що особа самостійно визначає своє ставлення до релігії, відкрито виражає і вільно поширює свої релігійні або атеїстичні переконання. Право на свободу віросповідання означає, що особа сама визначає, яку саме релігію їй сповідувати. Ніхто не зобов'язаний заявляти про свої релігійні або атеїстичні переконання.