Соціальні права і свободи — це сукупність конституційних прав і свобод, що визначають юридичні можливості людини претендувати на отримання від держави за певних умов матеріальних благ. За своєю суттю соціальні права і свободи є правами людини, на практиці вони реалізуються як права громадянина.
Соціальні права і свободи на конституційному рівні закріплюються не у всіх державах. Найповніше вони закріплюються в конституціях соціалістичних і постсоціалістичних держав і зазвичай виступають тільки як права. Проблема конституційного закріплення соціальних прав і свобод пов'язана з неможливістю безпосереднього судового захисту багатьох із них, наприклад, права на житло, права на охорону здоров'я і медичну допомогу тощо.
Конституційне закріплення соціальних прав є, швидше, декларацією намірів держави у соціальній сфері, ніж її реальних можливостей.
Право на соціальний захист — це право громадянина на отримання від держави матеріальної допомоги у разі обмеженості його можливостей самостійно забезпечувати своє існування.
Право на житло — це право людини мати житло і перебувати в частині житлових інтересів під захистом держави. У соціалістичних країнах право на житло розуміється як право громадянина на одержання від держави упорядкованого житла. У конституціях інших держав право на житло закріплюється рідко і у разі його закріплення означає лише можливість для громадянина мати житло, реалізація якої пов'язується з певними обов'язками чи гарантіями держави.
Право на достатній життєвий рівень«Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (ст. 48) без подальшої його конкретизації. У такій
формі це право є відтворенням статті 11 Міжнародного пакта про
економічні, соціальні та культурні права 1966 року. Закріплення
за людиною («кожним»), невизначеність поняття «достатній життєвий рівень» і поширення такого рівня на сім'ю надає праву декларативного характеру. Будь-якому суб'єктивному праву завжди відповідає чийсь обов'язок. Обов'язок гарантування конституційних прав і свобод покладається передусім на державу. Однак якщо держава і зобов'язана гарантувати достатній життєвий рівень, то тільки своїм громадянам, але не іноземцям та особам без громадянства («кожному»).
Право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування — це право людини на сприятливі для здоров'я умови життєдіяльності і медичне обслуговування в державних, комунальних та інших установах охорони здоров'я.
Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди — це право людини на сприятливе навколишнє природне середовище та на відшкодування завданої її життю і здоров'ю шкоди його незадовільним станом. Належить до так званих прав третього покоління і закріплюється лише в новітніх конституціях.
Права дитини — це права людини щодо дітей, а також додаткові права дитини, пов'язані з її віком. Особливість правового статусу дитини полягає в тому, що вона, з одного боку, не користується всіма тими правами, які мають повнолітні, а з іншого боку повинна бути наділена специфічними правами, пов'язаними з її віком, становищем у сім'ї, наявністю чи відсутністю батьківського піклування тощо. Ця особливість зумовлює необхідність прийняття спеціальних норм щодо захисту дітей. До найважливіших
із таких норм належить визнання рівності прав дітей незалежно від будь-яких обставин, у тому числі від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.