Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави— глави держави, парламенту, уряду. Визначальною ознакою форми державного правління є правовий статус глави держави. Залежно від правового статусу глави держави і порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняють дві основні форми державного правління
— монархія, за якої главою держави є монарх, і республіка, в якій главою держави є президент. Різновиди цих форм визначаються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розподілених між главою держави, парламентом і урядом у конкретній країні та зумовленим ним порядком їх формування
Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя, від monos — один і arche — влада) — це форма державного правління, за якої главою держави є монарх, що отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює її за власним правом, довічно. Основними сучасними різновидами монархії є абсолютна, дуалістична і парламентарна монархії, що визначаються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розподілених між монархом,
парламентом і урядом у конкретній країні. Дуалістична і парламентарна
монархії називаються також обмеженими, або конституційними, оскільки влада монарха в них обмежена конституцією.
Республіка (лат. respublica — суспільна, всенародна справа, від res — справа і publicus — суспільний, всенародний) — це форма державного правління, за якої суверенне право на владу належить народу, а вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом). За такими ознаками, як спосіб обрання глави держави — президента (на загальних виборах чи парламентом), суб'єкт формування уряду (президент чи парламент), політична відповідальність уряду (перед президентом чи парламентом), у сучасному світі розрізняють три основні різновиди республіканської форми правління — президентську, парламентарну
і змішану республіки.
Форма державного правління закріплюється в конституціях через загальні визначення, встановлення статусу вищих органів держави та розподіл між ними повноважень зі здійснення державної влади. Республіканська форма правління закріплюється в конституціях зазвичай чітко: «Італія — демократична Республіка, заснована на праці» (ч. 1 ст. 1 Конституції Італії
1947 р.); «Франція є неділимою, світською, демократичною і соціальною
Республікою» (ст. 1 Конституції Франції 1958 р., положення внесене до Конституції 1995 р.); «Російська Федерація — Росія є демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління» (ч. 1 ст. 1 Конституції Росії 1993 р.); «Азербайджанська держава — демократична, правова, світська, унітарна республіка» (ч. 1 ст. 7 Конституції Азербайджану 1995 р.). Подібні формулювання є в конституціях майже всіх держав з республіканською формою правління.
Різновиди республіканської форми правління в конституціях семантично
точно визначаються рідко. Як приклад можна навести конституції Казахстану і Туркменістану, в яких закріплено президентську форму республіканського правління: «Республіка Казахстан є унітарною державою з президентською формою правління» (ч. 1 ст. 2Конституції Казахстану 1995 р.); «Туркменістан — демократична, правова і світська держава, в якій державне правління здійснюєтьсяу формі президентської республіки» (ч. 1 ст. 1 Конституції Туркменістану 1992 р.). Змішана форма республіканського правління в конституціях семантично точно не визначається. Висновок
про неї та її конкретний різновид (президентсько-парламентарний чи парламентарно-президентський) робиться передусім на співвідношення конституційних повноважень президента і парламенту щодо формування уряду.