Суперпрезидентська республіка характеризується домінуванням президента в системі організації державної влади. В суперпрезидентській республіці відсутній баланс гілок влади, повноваження зі здійснення державної влади в системі поділу влади зміщено на користь глави держави. Президент як глава держави, формальний і фактичний чи тільки фактичний глава виконавчої
влади, наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому активно втручатися у сферу законодавчої влади і впливати на функціонування судової влади. До таких повноважень, зокрема, належать: право розпускати парламент; право законодавчої ініціативи; право видавати нормативно-правові акти, що мають силу закону; право одноособово призначати і звільняти з посади членів уряду, глав місцевих органів виконавчої влади і суддів; право вводити на власний розсуд надзвичайний стан тощо. Парламент і суди, зі свого боку, не мають дієвих засобів контролю за діяльністю президента.
Відсутня або є номінальною посада прем'єр-міністра чи віце-президента. Практично відсутні конституційні механізми усунення президента з поста. Свої повноваження президент нерідко здійснює за відсутності розвиненої партійної системи, незалежних засобів масової інформації, громадських організацій та інших засобів контролю держави з боку громадянського суспільства.
Чітких і однозначних критеріїв суперпрезидентської республіки немає. Термін «суперпрезидентська республіка» є поняттям науки конституційного права і в законодавчих актах не вживається. Спочатку він використовувався для характеристики форми державного правління у багатьох латиноамериканських країнах, особливо тих, де внаслідок військового перевороту встановлювалися авторитарні політичні режими. Згодом його стали використовувати також для характеристики різновиду президентської
форми республіканського правління зі зміщенням владних повноважень
на користь президента, зокрема, з наділенням його правом розпуску парламенту і правом законодавчої ініціативи. Суперпрезидентськими республіками є також деякі конкретні різновиди змішаної (президентсько-парламентарної) форми правління. З колишніх республік Радянського Союзу до супер президентської республіки тяжіють деякі держави з президентською (Таджикистан, Туркменістан, Казахстан, Узбекистан) і змішаною (Азербайджан, Білорусь, Киргизстан) формами правління.
Особливим різновидом республіканської форми правління є радянська республіка, що характеризується повновладдям рад як представницьких органів державної влади. Радянська республіка заперечує поділ влади і ґрунтується на принципі єдності державної влади, згідно з яким ради, що обираються населенням, одночасно виконують законодавчі, виконавчі і контрольні функції у межах всієї країни і в кожній її адміністративно-територіальній одиниці. Інші органи держави вважаються лише органами державного управління, правосуддя, контролю, але не влади. Ради є єдиною
системою представницьких органів влади, ради нижчого рівня підпорядковуються радам вищого рівня. Всі виконавчі і судові органи в державі підконтрольні і підзвітні відповідним радам. У радянській республіці немає одноособового глави держави, розмежування державної влади і місцевого самоврядування. Функції глави держави формально виконує колегіальний керівний орган загальнонаціональної представницької установи (парламенту).
Депутати рад усіх рівнів свої обов'язки виконують на громадських засадах. Вони наділяються імперативним мандатом — юридично відповідальні перед своїми виборцями, зобов'язані виконувати їхні накази і можуть бути відкликані ними у будь-який час. Реальна влада в радах належить керівництву комітетів правлячої комуністичної партії.
Радянська республіка заперечує демократичні принципи організації державної влади — поділ влади, вільний мандат, багатопартійність, місцеве самоврядування тощо і веде до зосередження реальної влади в державі в руках керівництва комуністичної партії.
Вона є формою організації державної влади в соціалістичних країнах. Виникла ця форма 1917 року в Росії і в подальшому була поширена в інших соціалістичних країнах. Конкретні назви рад як повновладних державних органів є різними. В Радянській Росії і СРСР вони називалися радами робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (1918-1936 рр.), радами депутатів трудящих (1936-1977 рр.), радами народних депутатів (1977-1991 рр.). Органи, аналогічні радам, зберігаються в сучасних соціалістичних державах. Називаються вони народними радами (В'єтнам), народними зборами (КНДР), зборами народних представників (Китай), асамблеями народної влади (Куба).
Монократична республіка— особливий різновид президентської форми республіканського правління, який характеризується юридичним і фактичним зосередженням усіх основних владних повноважень у руках президента. Як форма державного правління М. р. переважає у країнах Африки, особливотропічної її частини. У М. р. президент є главою держави, главою уряду і лідером правлячої партії, яка зазвичай є єдиною легальною партією в країні. Вибори президента або не проводяться зовсім, або мають суто ритуальний характер. Президент обіймає пост глави держави невизначено тривалий час, а зміна президента відбувається в результаті політичної кризи в керівництві правлячої партії або військового перевороту. Конституційних механізмів зміщення президента з поста практично немає. В окремих країнах пост президента в конституційному порядку закріплювався за певною особою довічно (Заїр, Малаві та ін.). У деяких країнах запроваджено посаду адміністративного прем'єр-міністра, який виступає в ролі не глави уряду, а помічника президента. Уряд формується президентом і лише перед ним несе відповідальність. Президент наділений необмеженим правом розпуску парламенту, правом видавати декрети, що мають силу закону, вводити на власний розсуд надзвичайний і воєнний стан, одноособово призначати на посади і звільняти глав місцевих органів виконавчої влади, суддів тощо.