Конституційний статус глави держави — це встановлена нормами конституції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності. Незалежно від форми державного правління, формальних і реальних повноважень конституційний статус одноособового глави держави визначається низкою принципів, що відрізняють його від статусу інших вищих органів і посадових осіб держави. У більшості випадків у сучасних республіках главою держави є президент. Оскільки президент обирається на загальнонародних виборах, або парламентом, або колегією виборників (за особливої виборчої процедури), він належить тією чи іншою мірою до представницьких органів державної влади. Президент є обраним представником народу (виборців), тобто є главою держави і має здійснювати управління державними органами влади і всім суспільством. У різних державах - різний об'єм повноважень президента в системі вищих (найвищих) органів державної влади.
Президент належить до одноособових виборних представницьких органів державної влади. Він обирається на чотири-сім років. Нині посада президента існує в 150 країнах світу із 195 (за іншими даними - майже 200) суверенних держав. За змішаної форми державного правління (напівпрезидентська або напівпарламентська республіка) главою держави є також президент. Це - середня форма правління між парламентарною і президентською республіками, яка в одних випадках наближається до президентських, а в інших - до парламентарних республік. У таких республіках глава держави належить до первинних представницьких органів державної влади, оскільки він обирається безпосередньо виборцями (народом) і отримує свої державно-владні повноваження безпосередньо від народу - єдиного джерела державної влади в державі та суспільстві. Він не підпорядкований парламентові - законодавчим органам державної влади, але парламент має право імпічменту стосовно до президента в передбачених законом або конституцією випадках. Значну частину державно-владних повноважень він здійснює за погодженням із парламентом. Окремі види повноважень президент здійснює сам: бере участь у законодавчій діяльності через законодавчу ініціативу, через промульгацію закону, право вето на закони, повернення недосконалих законів, підписання (санкціонування) тих законів, що їх він і його апарат уважають доцільними та обґрунтованими, має право приймати укази з різних питань державного життя тощо. Президент формує уряд за згодою парламенту і відповідно призначає прем'єр-міністра, але сам не очолює Кабінету міністрів. Президент у такій республіці прямо не належить до якоїсь із гілок державної влади, але водночас є причетним до всіх трьох гілок державної влади - законодавчої, виконавчої та судової. У такій республіці президент є представником держави на міжнародній арені, він має право ухвалювати політичні рішення, спрямовані на вирішення завдань внутрішньої та зовнішньої політики держави і державної влади. Він є головнокомандувачем Збройних сил, очолює Раду національної безпеки тощо. Президент виступає як державний арбітр між різними гілками влади, особливо між законодавчою та виконавчою. Він є гарантом державної безпеки, прав і свобод громадян тощо. Він несе політичну та юридичну відповідальність за свою діяльність у порядку імпічменту, за порушення конституції та законів, за державну зраду тощо. У такій республіці також існує система стримувань і противаг між главою держави і парламентом. Компетенція — це сукупність встановлених функцій і повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування або посадової особи щодо предметів їхнього відання. Повноваження, своєю чергою, — це юридично встановлені права та обов'язки. Відповідно, компетенція глави держави є сукупністю конституційно встановлених його функцій і повноважень. Встановлюючи компетенцію глави держави, як і іншого органу влади чи посадової особи, конституції зазвичай не розмежовують функції і повноваження. Будемо виходити з того, що функції визначають напрями, сфери дії глави держави, тоді як повноваження зазначають, що він може (права) або повинен (обов'язки) робити щодо предметів його відання. Найзагальнішою і найпоширенішою функцією глави держави є представницька. Полягає вона у тому, що глава держави є символом національної єдності, уособлює державу в цілому і представляє її як усередині країни, так і в міжнародних відносинах. Якщо парламент представляє законодавчу владу держави, уряд — виконавчу владу, верховний суд — судову владу, то глава держави за будь-якої форми правління представляє державу в цілому. Другою із загальних функцій глави держави є гарантування додержання конституції держави. Глава держави виступає гарантом проголошених в конституції суверенітету, територіальної цілісності держави, прав і свобод людини і громадянина. Для цього він наділяється конституцією відповідними повноваженнями, зокрема правом накладення вето на прийняті парламентом закони, скасування актів органів виконавчої влади у разі суперечності їх конституції, введення у разі необхідності в країні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, є верховним головнокомандувачем збройних сил держави, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони країни тощо. Ще однією функцією глави держави є функція політичного арбітражу. Полягає вона у тому, що глава держави покликаний узгоджувати позиції різних політичних сил та органів державної влади і за необхідності бути примирювачем, посередником між ними. Функція політичного арбітражу випливає з конституційного принципу нейтральності глави держави і тією чи тією мірою притаманна главі держави за будь-якої форми правління. Іноді вона пов'язується з функцією гарантування додержання конституції. Як окрема функція глави держави функція політичного арбітражу безпосередньо закріплена тільки в конституціях деяких держав. Відповідно до основних напрямів і сфер державної діяльності можна виокремити установчу, законодавчу, виконавчу, судову і зовнішньополітичну функції глави держави. Установча функціяглави держави полягає в тому, що він самостійно утворює інші державні органи або бере участь у формуванні таких органів (уряду, міністерств, державних комітетів, місцевих органів виконавчої влади, судів тощо). Складовими законодавчої функціїглави держави є його право законодавчої ініціативи, підписання та оприлюднення прийнятих парламентом законів, накладення на них вето, видання за певних умов (наприклад, в умовах надзвичайного або воєнного стану) нормативно-правових актів, що мають силу закону і навіть можуть стояти над ним. Виконавчу функцію,як функцію управління державними справами, що реалізується на основі та на виконання прийнятих парламентом законів, глава держави здійснює тією мірою, якою він причетний до виконавчої влади. Інститут глави держави найбільшою мірою ідентифікується саме з виконавчою владою. Глава держави певною мірою причетний до здійснення судової нлади, у чому виявляється його судова функція.Головним у зовнішньополітичній функціїглави держави є те, що він представляє державу у міжнародних відносинах. Функції глави держави реалізуються через його повноваження. Глава держави формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади та зовнішньополітичної діяльності. Формальна й особливо реальна наявність у глави держави тих чи тих повноважень визначається передусім формою державного правління. Конституційний статус президента за змішаної форми республіканського правління тяжіє, відповідно, до статусу президента у президентській (президентсько-парламентарна республіка) або парламентарній (парламентарно-президентська республіка) республіці. За будь-якого різновиду змішаної республіки її президент має більше реальних владних повноважень, аніж президент парламентарної республіки. Хоча в республіках змішаного типу президент формально є тільки главою держави, у президентсько-парламентарній республіці він наділяється такими реальними владними повноваженнями, які дозволяють йому справляти значний вплив на парламент і законодавчий процес і фактично очолювати виконавчу владу. У парламентарних і змішаних республіках розширення реальних повноважень президента завжди відбувається за рахунок звуження повноважень прем'єр-міністра.