ФОРМУВАННЯ ПАРЛАМЕНТУ - заміщення мандатів у парламенті (палаті). Порядок Ф. п. значною мірою залежить від його структури. Однопалатні парламенти і нижні палати двопалатних парламентів майже завжди формуються шляхом загальних і прямих виборів. У деяких країнах усі члени парламенту (Китай) або їх частина (Бутан, та ін.) обираються шляхом непрямих виборів. В окремих країнах у парламенті резервуються мандати для представників певних релігій (Пакистан), національностей (Іран) або для жінок (Бангладеш), які також заміщуються шляхом непрямих виборів. У Єгипті половина парламентських мандатів резервується для депутатів — робітників і селян, які обираються усіма громадянами. В однопалатному парламенті деяких країн значне число мандатів отримують особи за посадою і представники знаті (Бруней, Бутан,). Іноді до однопалатного парламенту глава держави призначає невелике число осіб, що мають особливі заслуги перед країною (Єгипет). Верхні палати можуть формуватися шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, а також комбінуванням цих способів. Правилом є виборність усього складу верхньої палати або переважної її більшості, причому вибори бувають прямими або опосередкованими. Прямими виборами обираються члени верхніх палат у Бразилії, Італії, Польщі, Румунії, США, Швейцарії, Японії та багатьох інших країнах. Шляхом опосередкованих виборів формується верхня палата у Франції, де виборчу колегію в кожному департаменті складають депутати нижньої палати парламенту від даного департаменту, члени представницьких органів департаментів і регіонів і делегати муніципальних рад. В Австрії та Індії члени верхньої палати обираються законодавчими зборами відповідно земель і штатів. В Іспанії поєднуються прямі та опосередковані вибори: частина сенаторів обирається безпосередньо громадянами, а частина — представницькими органами автономій. У Бельгії частина сенаторів обирається прямими виборами, частина призначається, частина обирається опосередкованими виборами — радами провінцій. У Барбадосі, Белізі, Гренаді, Йорданії, Канаді, Таїланді, Ямайці склад верхньої палати призначається главою держави. У ФРН члени верхньої палати призначаються урядами земель зі свого складу. У Великій Британії місця в Палаті Лордів заміщаються залежно від наявності дворянського титулу і становища в судовій та релігійній ієрархії. У Норвегії верхню палату обирають члени новообраного парламенту. Представництво у верхніх палатах суб'єктів федерації або територіальних одиниць вищого рівня унітарних держав здійснюється або на паритетних засадах (Бразилія, США, Хорватія, Швейцарія), або пропорційно до чисельності населення, зазвичай із гарантією представництва малонаселених одиниць (Австрія, Індія, Італія, Франція, ФРН). Однопалатні парламенти і нижні палати двопалатних парламентів майже завжди формуються шляхом загальних і прямих виборів. Верхні палати двопалатних парламентів можуть формуватися різними способами: загальними і прямими виборами; непрямими виборами; призначенням; за наявністю дворянського титулу; комбінуванням таких способів. Загальні вибори до парламентів відбуваються за мажоритарною, пропорційною або змішаною виборчими системами. Найповніше ідеї народного представництва і вимогам парламентаризму відповідає пропорційна виборча система, яка сприяє структурованості парламенту, робить основними суб'єктами парламентської діяльності політичні партії, передбачає їх відповідальність перед виборцями. Мажоритарна виборча система, навпаки, спотворює народне представництво (голоси виборців, подані за тих кандидатів, які не перемогли, не враховуються при розподілі парламентських мандатів), може призводити до роздрібнення партійного складу парламенту, ускладнювати його структурування, знімати питання про політичну відповідальність парламентаріїв і партій перед виборцями. Ця система виявилась ефективною передусім за двопартійної системи, коли виборці голосують переважно за кандидатів від двох політичних партій, що й отримують майже всі парламентські мандати, як це відбувається, наприклад, у Великій Британії і США. Прийнятною мажоритарна система може бути і в разі наявності в країні впливових політичних партій, висування кандидатів тільки політичними партіями і отримання майже всіх парламентських мандатів трьома-п'ятьма партіями (система поміркованого плюралізму). До роздрібнення партійного складу парламенту може призводити і пропорційна виборча система за низького виборчого бар'єру і утворення виборчих блоків із дрібних партій. Якщо завдяки мажоритарній, пропорційній чи змішаній виборчій системі до парламенту потрапляють представники десятків політичних партій та позапартійні кандидати і всі вони можуть вільно переходити з однієї парламентської фракції до іншої, то уряду, на формування і діяльність якого такий парламент впливає, і народу, інтереси якого він нібито представляє (не зв'язані партійною дисципліною парламентарії можуть відстоювати у парламенті передусім власні інтереси), можна тільки поспівчувати. П'ятирічний строк повноважень парламенту є досить поширеним у зарубіжних країнах, хоча трапляється рідше, ніж чотирирічний. Загалом строк повноважень парламентів чи парламентаріїв (у разі оновлення складу парламенту частинами) коливається у межах від двох до дев'яти років. Одним із найменших є строк повноважень Палати Представників Конгресу США, що становить два роки. Строки повноважень верхніх палат або їх членів нерідко є більшими, ніж нижніх. Так, члени нижньої палати Конгресу США обираються на два роки, а члени верхньої — на шість.