Способи формування парламентів, основні елементи їх структури, порядок прийняття законів встановлюються конституціями. Внутрішня організація і порядок діяльності парламентів докладно визначаються їх регламентами. Прийняття такого регламенту, як правило, належить до виняткової компетенції парламенту. За своєю юридичною природою регламент парламенту належить до нормативно-правових актів, але зазвичай не є законом. Згідно з конституціями і регламентами найважливішими елементами структури парламентів є їхні керівні органи, парламентські комітети (комісії) і парламентські фракції. У двопалатних парламентах такі органи утворюються в кожній із палат. Керівництво парламентом (палатою) може здійснюватись або одноособово його головою, якого в англомовних країнах називають спікером (англ. speaker — той, хто говорить, оратор, від speak — говорити), або колегіальним органом — бюро, комітетом, президією, конференцією тощо. Голова парламенту має одного або кількох заступників. Голова нижньої палати, його заступники, колегіальний керівний орган обираються самою палатою після парламентських виборів. Зазвичай головою парламенту обирається один із лідерів парламентської фракції тієї політичної партії, яка за результатами виборів отримала найбільше депутатських мандатів. Заступниками голови обираються представники менших за кількістю депутатських мандатів фракцій. У більшості країн вважається, що голова парламенту має бути політично нейтральним, у деяких країнах він призупиняє членство в партії на час головування. У багатьох країнах голова парламенту бере участь у голосуванні тільки у разі, коли голоси розподілилися порівну, — тоді його голос дає перевагу. Компетенція голови парламенту або колегіального керівного органу парламенту поширюється на всі аспекти парламентської діяльності. Голова парламенту забезпечує організацію роботи парламенту — веде пленарні засідання, представляє парламент у відносинах з іншими державними органами, в міжнародних зносинах, встановлює на основі регламенту процедури обговорення питань і порядок голосування, координує роботу парламентських органів, відає бюджетом парламенту, керує роботою апарату парламенту тощо. Парламентські комітети є найважливішими елементами структури парламенту. Їх основною функцією є попередній розгляд законопроектів та проектів інших актів, що приймаються парламентом. У багатьох країнах такі елементи структури парламентів називаються комісіями. Іноді у парламенті утворюються і комітети, і комісії, що певним чином між собою різняться. За наявності комітетів комісії, як правило, мають вузькоспеціалізований або тимчасовий характер. Парламентські комітети формуються різними способами. В одних країнах їх склад обирається парламентом, в інших — призначається головою парламенту з урахуванням пропозицій парламентських фракцій, у третіх — визначається спеціальною відбірковою комісією парламенту. У більшості країн парламентарій може входити до складу тільки одного постійного парламентського комітету, в деяких — більш як одного. За будь-якого способу формування комітетів їх склад відбиває співвідношення у парламенті партійно-політичних сил. Залежно від строку повноважень та обсягу компетенції парламентські комітети поділяються на постійні і тимчасові, іноді тимчасові утворення називаються комісіями. Постійні комітети утворюються на увесь строк повноважень парламенту. Як правило, постійні комітети мають профільний характер, їх система певною мірою відповідає галузевій системі міністерств, діяльність яких підконтрольна комітетам. Утворюються, наприклад, комітети з питань промислової, аграрної, соціальної політики, транспорту, освіти, охорони здоров'я тощо. Обов'язковими є постійні комітети у закордонних справах, з питань фінансів і бюджету, оборони і безпеки, організації роботи самого парламенту — процедури, регламенту, депутатської етики. У постійних комітетах можуть утворюватися спеціалізовані підкомітети.
Парламентський комітет очолює його голова, в якого є один або кілька заступників. Голова постійного комітету може обиратися парламентом або тільки членами комітету. Зазвичай головами постійних комітетів стають представники парламентської більшості, іноді посади голів комітетів розподіляються за домовленістю між парламентськими фракціями. Законодавство деяких держав закріплює певні постійні комітети за опозицією. Зазвичай це комітети з питань парламентського регламенту і депутатської етики, бюджету, свободи слова і засобів масової інформації, керівництво якими дозволяє опозиції контролювати діяльність парламентської правлячої більшості. Тимчасові парламентські комітети чи комісії поділяються на спеціальні і слідчі. Перші утворюються зазвичай для підготовки до розгляду на пленарному засіданні парламенту якогось питання, найчастіше — конкретного законопроекту, а другі — для проведення розслідувань із суспільно значущих питань у межах компетенції парламенту. Після вирішення відповідних питань повноваження і діяльність тимчасових комітетів (комісій) припиняються. Організація, повноваження та порядок діяльності парламентських комітетів визначаються регламентом парламенту, іноді — спеціальним законом про парламентські комітети. Окремі норми про парламентські комітети можуть міститися в конституціях. Парламентська (депутатська) фракція — це об'єднання парламентаріїв на основі їхньої партійної належності. Парламентські фракції зазвичай формуються із членів однієї політичної партії, представленої у парламенті, можливе утворення спільної фракції із представників кількох ідеологічно і політично близьких партій. Парламентські фракції є одним з найважливіших елементів структури палат парламентів. їх існування визнається конституціями багатьох держав. Порядок утворення і права фракцій визначаються регламентами парламентів. Регламенти зазвичай встановлюють нижню межу чисельності фракції, за якої вона може існувати. Встановлення нижньої межі чисельності фракції пов'язано з потребами структурування парламенту та забезпечення його працездатності. Парламентська фракція зв'язана партійною дисципліною. Вона формує свій керівний орган — правління, виконавчий комітет, бюро тощо, до складу якого входять лідери партії,, парламентські організатори («батоги»), секретарі та ін. Великі фракції можуть поділятися на групи або секції. Для вивчення питань поточної парламентської роботи, окремих законопроектів, що виносяться на розгляд парламенту, у фракціях можуть утворюватись тимчасові робочі групи. Вищим керівним органом фракції є загальні збори або конференція її членів. Лідер партії зазвичай є водночас і керівником фракції, іноді ці функції покладаються на різних парламентаріїв. У деяких країнах парламентська фракція фактично є керівним ядром і реальним керівництвом відповідної партії. Керівник фракції визначає політику фракції і партії в цілому, забезпечує єдність фракції, пропонує кандидатури від неї до органів палати, підтримує зв'язок з головою парламенту, главою держави, урядом, різними посадовими особами. У багатьох парламентах утворюються спеціальні органи, що об'єднують лідерів фракцій для підготовки парламентських рішень. Фракції пропорційно представлені в комітетах і комісіях парламенту, розподіляють між собою посади їх голів. Парламентські фракції справляють великий вплив на роботу парламенту — формування порядку денного пленарних засідань, спрямованість дебатів, голосування, використання різних форм контролю за діяльністю уряду. На рівні фракцій ведуться переговори про формування уряду. Роль фракцій конкретних партій у парламенті залежить від їх чисельності. Найбільші можливості впливати на роботу парламенту й уряду мають ті фракції, що входять до парламентської більшості. Невеликі за чисельним складом фракції впливають на роботу парламенту й уряду передусім тією мірою, якою їхні позиції збігаються з позиціями більшості. Зазвичай представник найбільшої фракції обирається головою парламенту, його заступники представляють інші великі фракції. Завдяки парламентським фракціям робота парламенту стає одним із видів партійно-політичної діяльності. Партії, що формують уряд, несуть відповідальність перед виборцями за його діяльність. Крім парламентських фракцій у парламентах деяких країн утворюються також депутатські групи, що є об'єднаннями парламентаріїв, які не входять до складу фракцій.