Парламентська (депутатська) фракція — це об'єднання парламентаріїв на основі їхньої партійної належності. Парламентські фракції зазвичай формуються із членів однієї політичної партії, представленої у парламенті, можливе утворення спільної фракції із представників кількох ідеологічно і політично близьких партій. Парламентські фракції є одним з найважливіших елементів структури палат парламентів. їх існування визнається конституціями багатьох держав. Порядок утворення і права фракцій визначаються регламентами парламентів. Регламенти зазвичай встановлюють нижню межу чисельності фракції, за якої вона може існувати. Встановлення нижньої межі чисельності фракції пов'язано з потребами структурування парламенту та забезпечення його працездатності.
Парламентська фракція зв'язана партійною дисципліною. Вона формує свій керівний орган — правління, виконавчий комітет, бюро тощо, до складу якого входять лідери партії,, парламентські організатори («батоги»), секретарі та ін. Великі фракції можуть поділятися на групи або секції. Для вивчення питань поточної парламентської роботи, окремих законопроектів, що виносяться на розгляд парламенту, у фракціях можуть утворюватись тимчасові робочі групи. Вищим керівним органом фракції є загальні збори або конференція її членів. Лідер партії зазвичай є водночас і керівником фракції, іноді ці функції покладаються на різних парламентаріїв. У деяких країнах парламентська фракція фактично є керівним ядром і реальним керівництвом відповідної партії. Керівник фракції визначає політику фракції і партії в цілому, забезпечує єдність фракції, пропонує кандидатури від неї до органів палати, підтримує зв'язок з головою парламенту, главою держави, урядом, різними посадовими особами. У багатьох парламентах утворюються спеціальні органи, що об'єднують лідерів фракцій для підготовки парламентських рішень. Фракції пропорційно представлені в комітетах і комісіях парламенту, розподіляють між собою посади їх голів. Парламентські фракції справляють великий вплив на роботу парламенту — формування порядку денного пленарних засідань, спрямованість дебатів, голосування, використання різних форм контролю за діяльністю уряду. На рівні фракцій ведуться переговори про формування уряду. Роль фракцій конкретних партій у парламенті залежить від їх чисельності. Найбільші можливості впливати на роботу парламенту й уряду мають ті фракції, що входять до парламентської більшості. Невеликі за чисельним складом фракції впливають на роботу парламенту й уряду передусім тією мірою, якою їхні позиції збігаються з позиціями більшості. Зазвичай представник найбільшої фракції обирається головою парламенту, його заступники представляють інші великі фракції. Завдяки парламентським фракціям робота парламенту стає одним із видів партійно-політичної діяльності. Партії, що формують уряд, несуть відповідальність перед виборцями за його діяльність. Крім парламентських фракцій у парламентах деяких країн утворюються також депутатські групи, що є об'єднаннями парламентаріїв, які не входять до складу фракцій. Є дві основні моделі відносин у парламентській фракції — британська та американська. Британська модель, що поширена в країнах Західної Європи, характеризується тісними зв'язками членів фракції і жорстким підпорядкуванням їх партійній дисципліні. За цієї моделі парламентарій обстоює в парламенті позицію фракції з того чи того питання, діє (висловлюється і голосує) так, як йому велить фракція. Американська модель передбачає менш тісні партійні зв'язки парламентаріїв, їх волевиявлення при прийнятті парламентських рішень не завжди зумовлюється партійною належністю. Парламентарні і змішана республіканська форми правління, за яких уряд формується парламентом або за його участю і несе перед ним політичну відповідальність, передбачають британську модель відносин у парламентській фракції. Інакше ні парламент, ні уряд не зможуть ефективно працювати. За відсутності жорсткої партійної дисципліни у фракціях у парламенті важко формується постійно діюча більшість, на яку міг би спиратися уряд, останній часто змінюється, позиція парламенту з тих чи тих питань є не прогнозованою, рішення приймаються ситуативною, тобто випадковою, більшістю, а пленарні засідання нагадують перманентний мітинг, на якому без будь-якої відповідальності виступають усі бажаючі парламентарії. Американська модель відносин у парламентській фракції може бути придатною для президентської республіки, де уряд формується позапарламентським способом і не несе політичної відповідальності перед парламентом, однак за парламентарних і змішаної республіканської форм правління вона неприйнятна. Особливо негативними за своїми наслідками для парламенту, уряду, всієї організації державної влади, суспільства в цілому є вільні переходи парламентаріїв з однієї парламентської фракції до іншої, що набули масового характеру. Такі переходи призводять до зникнення раніше утворених і виникнення нових фракцій, зміни фракційної структури парламенту, складу парламентської більшості, якщо вона взагалі існує, а відтак знімають питання про відповідальність представлених у парламенті політичних партій перед виборцями. Не зв'язаний партійною дисципліною парламентарій може використовувати депутатський мандат у власних інтересах і навіть приторговувати ним, виручаючи кошти за перехід до тієї чи тієї фракції або за голосування на замовлення тим чи іншим чином.