Компетенція парламенту — це сукупність юридично встановлених функцій і повноважень парламенту, що визначають його місце в системі державних органів. Іноді до компетенції парламенту чи іншого державного органу відносять також предмети його відання — питання, які згідно із законом може і повинен вирішувати державний орган. Компетенція парламенту залежить від форми державного правління, форми державного устрою, типу політичного режиму, історичних умов, співвідношення соціальних і політичних сил в країні та інших чинників. Залежно від обсягу компетенції розрізняють три види парламентів: з абсолютно необмеженою компетенцією, з обмеженою компетенцією і консультативні. Парламенти з абсолютно необмеженою компетенцією мають право приймати рішення з будь-яких питань. У конституційних актах предмети їх відання і повноваження не визначаються. Такими є, наприклад, парламенти ВБ, Греції, Японії. Обмеження компетенції парламентів може бути абсолютним або відносним. За абсолютно обмеженої компетенції парламенту конституційно визначається перелік тільки тих питань, з яких парламент може приймати закони та інші рішення, решта питань належать до компетенції інших органів державної влади, передусім уряду і глави держави. Типовим прикладом країни з абсолютно обмеженою компетенцією парламенту є Франція. Французьку модель абсолютно обмеженої компетенції парламенту сприйняли деякі африканські франкомовні країни, що в минулому були колоніями Франції. Відносно обмежена компетенція парламенту характерна для федеративних і децентралізованих унітарних держав, де компетенція центральних органів влади конституційно обмежена правами суб'єктів федерації й автономних утворень. Консультативні парламенти— це вищі консультативно-дорадчі органи держави, що діють в деяких мусульманських країнах з монархічною формою правління — Бахрейні, Катарі, Кувейті, ОАЕ, Саудівській Аравії. Консультативний парламент формується здебільшого шляхом призначення і самостійно видавати закони не може. Загальний вияв компетенція парламентів знаходить у їхніх функціях: законодавчій, фінансовій, установчій, контрольній, судовій, зовнішньополітичній. Ці функції є узагальненими основними напрямами діяльності парламентів і саме як функції у конституціях не визначаються. У межах кожної із функцій парламенти наділяються низкою повноважень. Розрізнення функцій має умовний характер, окремі повноваження парламентів можуть бути складовими кількох функцій. Законодавча функція є основною функцією парламенту. Вона знаходить свій вияв у наділенні парламенту повноваженнями з прийняття законів, у тому числі основного закону — конституції, внесення до них змін, визнання їх такими, що втратили юридичну силу, скасування або призупинення їхньої дії. Парламент є органом загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, що підлягають законодавчому регулюванню. Основними повноваженнями парламенту — складовими його фінансової функції є затвердження державного бюджету, контроль його виконання, встановлення державних податків і зборів. Установча функція парламентів полягає у тому, що вони тією чи тією мірою формують інші державні органи, обирають чи призначають їх посадових осіб. Роблять це парламенти або самостійно, або затверджуючи кандидатуру, запропоновану іншим вищим органом державної влади, або надаючи згоду на її призначення. До установчих повноважень парламентів можна віднести і їх право призначати вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Контрольна функція парламентів полягає у здійсненні ними контролю за діяльністю державних органів і посадових осіб. Такий контроль здійснюється у багатоманітних формах, у тому числі у формі заслуховування звітів, затвердження програм діяльності тощо. Наслідком контролю може бути дострокове припинення повноважень державного органу чи посадової особи. Об'єктом парламентського контролю найчастіше виступає уряд, в окремих випадках він може поширюватися на президента та судову владу. Судова функція парламентів охоплює їхні повноваження у сфері судової влади. Такі повноваження парламентів мають здебільшого опосередкований стосунок до здійснення правосуддя, безпосередньо судовими функціями парламенти наділяються рідко. До повноважень парламентів у сфері судової влади можна віднести їх право вирішувати в порядку імпічменту питання про притягнення до судової відповідальності президента, у деяких країнах — також інших вищих посадових осіб держави — за вчинені ними правопорушення, право обирати чи призначати суддів, оголошувати амністію. Складовими зовнішньополітичної функції парламентів є повноваження щодо ратифікації і денонсації міжнародних договорів, оголошення стану війни й укладення миру, перебування іноземних військ на території держави, використання збройних сил за межами країни, входження держави до міжнародних об'єднань і воєнних союзів тощо. Припинення повноважень парламенту конкретного скликання відбувається із закінченням строку, на який його було скликано, або достроково. Дострокове припинення повноважень парламенту може здійснюватись главою держави, з ініціативи самого парламенту або за результатами референдуму.