За того, що конституції закріплюють засади організації суспільного життя, визначають організацію і функціонування державної влади та основи взаємовідносин держави і особи вони мають низку інших спільних рис. Основними спільними рисами всіх або майже всіх конституцій демократичних держав, відображеними в них у тій чи тій формі (форма вияву спільного є особливістю) є:
- по-перше, закріплення принципу народного суверенітету, згідно з яким народ є єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі. Усі владні повноваження ідуть від народу. Однією із форм конституційного закріплення принципу народного суверенітету є проголошення і встановлення конституції народом або від його імені, що зазвичай робиться у преамбулі конституції. Більшість конституцій містять чіткі формулювання принципу народного суверенітету безпосередньо в основному тексті. Іноді у відповідних конституційних положеннях йдеться не про народний, а про національний суверенітет, що термінологічно відображає ототожнення політичної нації і народу. Характерно, що подібні положення про народний суверенітет є і в сучасних конституціях держав з монархічною формою правління, за якої джерелом влади в державі традиційно визнавався монарх.
- по-друге, закріплення прииципу поділу державuої влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки. В конституццях одних держав принцип поділу влади закріплено через чітке розмежування функцій і повноважень вищих органів державної влади. Водночас конституції багатьох держав крім розмежування функцій і повноважень органів влади містять семантично точніші визначення принципу поділу влади: «Державна влада в Російській Федерації здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади самостійні»
- по-третє, закріплення форми державuого правліuuя - республіканської чи монархічної, яке в конституціях здійснюється по-різному - через загальні визначення, встановлення статусу вищих органів держави та розподіл між ними повноважень зі здійснення державної влади. Монархічна форма правління може визначатися безпосередньо: «1. Дана Конституція підлягає застосуванню на всій території Королівства Данії. 2. Формою правління держави є конституційна монархія ... ». Республіканська форма правління закріплюється в конституціях зазвичай чітко: «Італія - демократична Республіка,». Різновиди республіканської форми правління - президентська чи парламентарна республіка - в КОНСТИ'.І:уціях семантично точно визначаються рідко. Як приклад можна навести конституції Казахстану і Туркменістану, в яких закріплено президентську форму республіканського правління: «Республіка Казахстан є унітарною державою з президентською . формою правління». Змішана форма республіканського правління в конституціях семантично точно не визначається. Висновок про неї та її конкретний різновид (президентськопарламентарний чи парламе:нтарно-президентський) робиться передусім на основі співвідношення конституційних повноважень президента і парламенту щодо формування уряду.
- по-четверте, закріплення форми державного устрою - унітарної чи федеративної. Форми державного устрою по-різному закріплюються в конституціях. Конституції унітарних держав здебільшого чітко закріплюють відповідну форму державного устрою, зазначаючи, що та чи та держава є унітарною або єдиною. .). У конституціях деяких унітарних держав (наприклад, Франції, Японії) прямих положень про унітарну форму немає. В такому разі ніби мається на увазі, що сама відсутність відповідних положень означає унітарну форму державного устрою, як найпоширенішу. Федеративна форма державного устрою завжди закріплюється в конституції. Таке закріплення здійснюється у різних формах. Поперше, у вигляді загальних формулювань З використанням термінів «федеративна держава», «федерація», «союз», «союзна держава> тощо. Прямі положення про федерації є, зокрема, в КОНСТИТУЦІях Австрії, Аргентини, Бельгії, Бразилії, Венесуели, Мексики, Росії, ФРН.
- по-п' яте, встановлення системи вищих органів державної влади, їх компетенції, порядку формування і принципів взаємовідносин. Кожному з вищих органів державної влади - главі держави, парламенту, УРЯДУ, вищим судам у текстах конституцій звичайно відводиться окремий розділ чи глава із зазначенням їхніх функцій і повноважень (компетенції), riорядку формування та принципів взаємовідносин. Порядок формування виборних органів державної влади в конституціях встановлюється лише в загальному вигляді, докладніше він визначається у виборчому законодавстві. Досить докладно конституції визначають порядок формування уряду.
- по-шосте, проголошення і закріплення осповпих прав і свобод людипи і гро.м.адяпипа. Конституції не тільки проголошують ті чи ті права і свободи, а й конкретизують їх через норми відповідних статей. Проголошуючи, наприклад, право кожної людини на життя, конституції водноч:ас встановлюють, що це право є невід'ємним, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, обов' язок держави -. захищти життя 'людини, кожний має право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань. Форми конституційного проголошення і закріплення прав і свобод людини і громадянина є різними. Зазвичай у самому тексті конституції є відповідний розділ (глава), причому нерідко в новітніх конституціях такий розділ є найбільшим за обсягом. Водночас є конституції, в ОСНОвному тексті яких відсутні спеціальні розділи або навіть згадування про права і свободи. Так, в Основному тексті Конституції США немає спеціального розділу про правовий статус особи, лише через кілька років після прийняття Конституції - 1791 року - до неї було внесено перші десять поправок про права і свободи людини, які зазвичай називають «Білль про права». В основному тексті Конституції Франції 1958 року також немає спеціального розділу про права і свободи. Про них йдет:ься в преамбулі Конституції
- по-сьоме, встановлення іпституту привтної власпості. В конституціях демократичних держав закріплюється власність як правовий інститут і приватна власність як право людини