За своєю сутністю виконавча влада є сукупністю повноважень з управління державними справами. Конституційно-правовий інститут виконавчої влади становить сукупність норм, що визначають систему і статус суб'єктів управління державними справами. Конституційне регулювання організації і функціонування виконавчої влади здійснюється у значно менших обсягах, аніж законодавчої влади. Основний обсяг правового регулювання відносин у сфері виконавчої влади здійснюється нормами адміністративного права. Конституції встановлюють передусім суб'єктів виконавчої влади. За загальним правилом суб'єктами виконавчої Влади є глава держави, уряд, центральні органи виконавчої влади ( міністерства, державні комітети), місцеві органи виконавчої влади ( адміністрації) . Сутність виконавчої влади зумовлює її особливості. Однією в найважливіших особливостей виконавчої влади є її централізація, що виявляється у підпорядкуванні одних органів іншим і концентрації владних функцій в руках глави уряду або глави держави. У законодавчій і судовій гілках державної влади відсутнє підпорядкування одних органів іншим. У руках глави держави виконавча влада юридично і фактично зосереджується в абсолютній та дуалістичній монархіях і в президентській республіці. Конституції усіх президентських республік визначають президента як главу держави і главу виконавчої влади. За змішаної республіканської форми правління президент зазвичай не визнається конституцією главою виконавчої влади. Незалежно від конституційних визначень за президентсько-парламентарного різновиду змішаної республіканської форми правління президент фактично очолює виконавчу владу. У країнах з парламентарними формами правління глава держави рідко визнається главою виконавчої влади. Попри конституційні визначення, за парламентарних форм правління реально виконавчу владу очолює глава уряду. Главі виконавчої влади підпорядковуються місцеві органи виконавчої влади, що діють в адміністративно-територіальних одиницях держави.
З централізацією пов'язана така особливість виконавчої влади, як формування її органів шляхом призначення. Глава уряду як колегіального органу майже завжди призначається — главою держави, парламентом або спільно парламентом і главою держави. Обрання глави уряду шляхом загальних виборів трапляється рідко. Члени уряду призначаються главою держави або парламентом (за відсутності альтернативних кандидатур обрання парламентом тих чи тих посадових осіб фактично є їх призначенням). Керівники місцевих органів виконавчої влади призначаються урядом або главою держави. Ще однією особливістю виконавчої влади є здійснення їїна засадах поєднання єдиноначальності і колегіальності. Уряди є колегіальними органами виконавчої влади, центральні і місцеві органи виконавчої влади діють на засадах єдиноначальності. Рішення уряду приймаються на його засіданнях усіма членами уряду. Єдиноначальність органу виконавчої влади означає, що владні повноваження органу здійснюються одноособово його керівником — міністром, головою державного комітету, керівником іншого центрального органу, головою місцевої державної адміністрації. Керівник персонально несе всю повноту відповідальності за результати роботи органу перед урядом і, за деяких форм державного правління, главою держави. Найважливішим органом виконавчої влади є уряд. Уряд — це вищий колегіальний орган виконавчої влади держави. На відміну від глави держави, який є одноособовим суб'єктом виконавчої влади і може формально і реально, або тільки формально чи реально її очолювати, уряд за своєю внутрішньою структурою та принципами діяльності є колегіальним органом. Найпоширеніші назви урядів — «Рада Міністрів», «Кабінет Міністрів», «Державна Рада», «Федеральна Рада», «Адміністративна Рада» тощо — відбивають їх колегіальний характер. У багатьох країнах відповідний орган має назву «Уряд», у деяких — «Кабінет». Назва «Рада Міністрів» частіше використовується за парламентарних форм правління, а назва «Кабінет Міністрів» — при сильному главі держави (президентові чи монарху), який фактично уряд очолює. Кабінет, що об'єднує усіх міністрів, не є колегіальним органом, він не приймає рішень, а тільки їх обговорює. Рішення центральної виконавчої влади приймаються тільки президентом. У деяких президентських республіках конституції передбачають уряд як колегіальний орган із власною компетенцією і окремою посадою прем'єр-міністра. У федеративних державах є центральний (федеральний) уряд і уряди суб'єктів федерації, які в межах конституційно визначної компетенції діють незалежно від центрального уряду. Глава держави — це конституційний орган і водночас вища посадова особа держави, яка вважається верховним представником держави і, як правило, носієм виконавчої влади. Міністерство – у більшості країн найважливіший центральний орган виконавчої влади, що входить до структури уряду й здійснює керівництво певною галуззю господарства або управління.