Компетенція — це сукупність встановлених функцій і повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування або посадової особи щодо предметів їхнього відання. Повноваження, своєю чергою, — це юридично встановлені права та обов'язки. Компетенцію органів виконавчої влади, як і компетенцію іншихорганів державної влади, складають їхні функції і повноваження. Встановлюючи компетенцію уряду, конституції нерідко обмежуються загальними визначеннями його найважливіших функцій без виокремлення конкретних повноважень. Це дає підстави вважати, що компетенція уряду, який здійснює поточне управління країною, охоплює будь-які питання функціонування держави, що не віднесені до відання інших державних органів. Компетенція місцевих органів виконавчої влади якщо й визначається в конституціях, то зазвичай тільки на рівні їхніх функцій. Докладно повноваження урядів, центральних і місцевих органів виконавчої влади та порядок їх здійснення визначаються у відповідних законах, що є складовими адміністративного права. Найважливішою функцією уряду є визначення і реалізація основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави. У частині реалізації основних напрямів політики уряд виконує цю функцію практично В усіх країнах, а в частині їх визначення — за винятком президентсько-парламентарного різновиду змішаної форми правління, за якого президент наділений широкими повноваженнями у сфері виконавчої влади але (на відміну Від глави держави у президентській республіці) формально відокремлений від уряду. Другою функцією уряду, що випливає із попередньої, є управління державними справами. На відміну від державного правління, яке передбачає визначення основних цілей і завдань суспільного розвитку, має безпосередньо політичний характер здійснюється різними вищими органами державної влади — главою держави, парламентом, урядом за участю або під безпосереднім керівництвом політичних партій, управління державними справами, або державне управління, має адміністративний характер — воно здійснюється органами виконавчої влади. Такими органами є уряд в цілому, центральні (міністерства, державні комітети, державні служби тощо) і місцеві органи виконавчої влади. Безпосередньо роботу з управління державними справами, яке охоплює різні сфери діяльності і галузі господарства, здійснюють державні службовці. Уряд здійснює призначення на значну кількість вищих і середніх цивільних і військових посад. У президентських республіках це робить глава держави, а за парламентарних форм правління — фактично глава уряду, хоча іноді формально — глава держави. Третьою функцією уряду є виконання законів. Від цієї функції Походить назва відповідної гілки державної влади, найважливішим органом якої є уряд. Виконання урядом прийнятих парламентом законів здійснюється за двома основними напрямами: виданий нормативно-правових актів на основі та на виконання законів; Практична діяльність із реалізації правових норм у суспільних відносинах, забезпечення додержання норм права усіма його суб'єктами. Особливу роль у забезпеченні додержання норм права, В охороні законності і правопорядку відіграють правоохоронні органи, що входять до структури уряду або до системи виконавчої влади в цілому — органи внутрішніх справ, служби національної безпеки, охорони державного кордону, митного контролю, податкової служби, різноманітні інспекції тощо.
Видання нормативно-правових актів на основі та на виконання законів є складовою іншої функції уряду — функції нормовстановлення. Це одна з найважливіших функцій уряду, яка закріплюється за ним усіма конституціями. Рішення уряду можуть мати характер політичних директив, прийматися як нормативно-правові акти або вноситися до парламенту як законопроекти. Нормативно-правові акти уряду можуть видаватися від імені його глави (президентська республіка, дуалістична та абсолютна монархії) або від імені всього уряду. У будь-якому разі такі акти підписує глава уряду. Зміст урядової нормотворчості становить видання урядом нормативно-правових актів за трьома основними напрямами: у межах власної компетенції на виконання законодавчо встановлених функцій і повноважень; на основі та на виконання прийнятих парламентом законів; у порядку делегованого законодавства. Нормативно-правові акти уряду мають загальнообов'язковий характер, діють на всій території держави і є важливою складовою національного права. У будь-якій країні нормативно-правові акти органів виконавчої влади — від тих, що мають силу закону і до численних правил, інструкцій тощо — є найбільшою за обсягом складовою частиною національного законодавства (як сукупності всіх нормативно-правових актів). Іноді такі акти, особливо ті, що видаються окремими відомствами, за своєю суттю суперечать законам і навіть обмежують конституційні права і свободи. Тому нормативно-правові акти вищих органів виконавчої влади — глави держави, акти якого найчастіше називаються указами, уряду, на противагу прийнятим парламентом законам, іноді критично називають «указним правом». Крім зазначених, уряди виконують ще низку важливих функцій, серед яких слід назвати передусім фінансову і зовнішньополітичну. Основний зміст фінансової функції уряду становить розробка і виконання ним державного бюджету. Розробка проекту державного бюджету здійснюється численними відомствами системи виконавчої влади, в єдине ціле проект зводиться міністерством фінансів і подається на розгляд уряду, який, своєю чергою, подає законопроект про бюджет до парламенту. Після затвердження парламентом бюджет фактично виходить за сферу його діяльності, виконання бюджету цілком здійснюється урядом і підпорядкованим йому апаратом. Однією з основних функцій уряду є зовнішньополітична. Уряд виступає головним суб'єктом зовнішньополітичної діяльності. За парламентарних форм правління здійснення зовнішньої політики цілком зосереджене в руках глави уряду, глава держави виконує у цій сфері тільки представницьку функцію. За змішаної форми республіканського правління у сфері зовнішньополітичних відносин глава держави має реальну вагу постільки, оскільки він причетний до здійснення виконавчої влади.
Парламенти можуть впливати на розробку зовнішньополітичних доктрин держави, контролювати їх виконання, ратифікувати міжнародні договори, укладені главою держави чи главою уряду. Але основний обсяг роботи зі здійснення зовнішньої політики виконує уряд. Він контролює і спрямовує діяльність усіх органів та інститутів, за допомогою яких здійснюються зовнішньополітичні функції держави. Уряду підпорядкований увесь зовнішньополітичний апарат — від міністерства закордонних справ у цілому і до окремих дипломатичних представників у зарубіжних країнах. Уряду підпорядковуються також збройні сили, різні силові відомства, що є знаряддями зовнішньої політики. Він комплектує дипломатичний апарат, визначає контингент збройних сил, керує діяльністю органів закордонної розвідки, веде міжнародні переговори, укладає міжнародні договори тощо. Найголовнішим у змісті зовнішньополітичної функції уряду є оборона країни, захист суверенітету і територіальної цілісності держави. Можливе також виокремлення інших функцій урядів, зокрема залежно від основних сфер суспільного життя — економічної, соціальної, політичної, культурної.