Компетенція урядів

Компетенція — це сукупність встановлених функцій і повноважень органу державної влади, органу місцевого само­врядування або посадової особи щодо предметів їхнього відання. Повноваження, своєю чергою, — це юридично встановлені права та обов'язки. Компетенцію органів виконавчої влади, як і компетенцію ін­шихорганів державної влади, складають їхні функції і повно­важення. Встановлюючи компетенцію уряду, конституції нерідко обмежуються загальними визначеннями його найважливіших функцій без виокремлення конкретних повноважень. Це дає під­стави вважати, що компетенція уряду, який здійснює поточне управління країною, охоплює будь-які питання функціонування держави, що не віднесені до відання інших державних органів. Компетенція місцевих органів виконавчої влади якщо й визна­чається в конституціях, то зазвичай тільки на рівні їхніх функцій. Докладно повноваження урядів, центральних і місцевих органів виконавчої влади та порядок їх здійснення визначаються у відпо­відних законах, що є складовими адміністративного права. Найважливішою функцією уряду є визначення і реалізація основних напрямів внутрішньої і зо­внішньої політики держави. У частині реалізації основних на­прямів політики уряд виконує цю функцію практично В усіх країнах, а в частині їх визначення — за винятком президентсько-парламентарного різновиду змішаної форми правління, за якого президент наділений широкими повноваженнями у сфері вико­навчої влади але (на відміну Від глави держави у президентській республіці) формально відокремлений від уряду. Другою функцією уряду, що випливає із попередньої, є управ­ління державними справами. На відміну від державного прав­ління, яке передбачає визначення основних цілей і завдань сус­пільного розвитку, має безпосередньо політичний характер здій­снюється різними вищими органами державної влади — главою держави, парламентом, урядом за участю або під безпосереднім керівництвом політичних партій, управління державними спра­вами, або державне управління, має адміністративний харак­тер — воно здійснюється органами виконавчої влади. Такими ор­ганами є уряд в цілому, центральні (міністерства, державні комі­тети, державні служби тощо) і місцеві органи виконавчої влади. Безпосередньо роботу з управління державними справами, яке охоплює різні сфери діяльності і галузі господарства, здійснюють державні службовці. Уряд здійснює призначення на значну кіль­кість вищих і середніх цивільних і військових посад. У президент­ських республіках це робить глава держави, а за парламентарних форм правління — фактично глава уряду, хоча іноді формаль­но — глава держави. Третьою функцією уряду є виконання законів. Від цієї функції Походить назва відповідної гілки державної влади, найважливі­шим органом якої є уряд. Виконання урядом прийнятих парламен­том законів здійснюється за двома основними напрямами: видан­ий нормативно-правових актів на основі та на виконання законів; Практична діяльність із реалізації правових норм у суспільних відносинах, забезпечення додержання норм права усіма його суб'єктами. Особливу роль у забезпеченні додержання норм пра­ва, В охороні законності і правопорядку відіграють правоохоронні органи, що входять до структури уряду або до системи виконавчої влади в цілому — органи внутрішніх справ, служби національної безпеки, охорони державного кордону, митного контролю, подат­кової служби, різноманітні інспекції тощо.

Видання нормативно-правових актів на основі та на виконання законів є складовою іншої функції уряду — функції нормовстановлення. Це одна з найважливіших функцій уряду, яка закріплюється за ним усіма конституціями. Рішення уряду можуть мати характер політичних директив, прийматися як нормативно-правові акти або вноситися до парламенту як законопроекти. Нормативно-правові акти уряду можуть видаватися від імені його глави (президентська республіка, дуалістична та абсолютна монархії) або від імені всього уряду. У будь-якому разі такі акти підписує глава уряду. Зміст урядової нормотворчості становить видання урядом нормативно-правових актів за трьома основними напрямами: у межах власної компетенції на виконання законодавчо встанов­лених функцій і повноважень; на основі та на виконання прийня­тих парламентом законів; у порядку делегованого законодавства. Нормативно-правові акти уряду мають загальнообов'язковий ха­рактер, діють на всій території держави і є важливою складовою національного права. У будь-якій країні нормативно-правові акти органів виконавчої влади — від тих, що мають силу закону і до численних правил, інструкцій тощо — є найбільшою за обсягом складовою частиною національного законодавства (як сукупнос­ті всіх нормативно-правових актів). Іноді такі акти, особливо ті, що видаються окремими відомствами, за своєю суттю суперечать законам і навіть обмежують конституційні права і свободи. Тому нормативно-правові акти вищих органів виконавчої влади — гла­ви держави, акти якого найчастіше називаються указами, уряду, на противагу прийнятим парламентом законам, іноді критично називають «указним правом». Крім зазначених, уряди виконують ще низку важливих функ­цій, серед яких слід назвати передусім фінансову і зовнішньо­політичну. Основний зміст фінансової функції уряду становить розробка і виконання ним державного бюджету. Розробка про­екту державного бюджету здійснюється численними відомства­ми системи виконавчої влади, в єдине ціле проект зводиться мі­ністерством фінансів і подається на розгляд уряду, який, своєю чергою, подає законопроект про бюджет до парламенту. Після затвердження парламентом бюджет фактично виходить за сферу його діяльності, виконання бюджету цілком здійснюється урядом і підпорядкованим йому апаратом. Однією з основних функцій уряду є зовнішньополітична. Уряд виступає головним суб'єктом зовнішньополітичної діяльності. За парламентарних форм правління здійснення зовнішньої політики цілком зосереджене в руках глави уряду, глава держави виконує у цій сфері тільки представницьку функцію. За змішаної форми республіканського правління у сфері зовнішньополітичних від­носин глава держави має реальну вагу постільки, оскільки він причетний до здійснення виконавчої влади.

Парламенти можуть впливати на розробку зовнішньополітич­них доктрин держави, контролювати їх виконання, ратифікувати міжнародні договори, укладені главою держави чи главою уряду. Але основний обсяг роботи зі здійснення зовнішньої політики ви­конує уряд. Він контролює і спрямовує діяльність усіх органів та інститутів, за допомогою яких здійснюються зовнішньополітич­ні функції держави. Уряду підпорядкований увесь зовнішньопо­літичний апарат — від міністерства закордонних справ у цілому і до окремих дипломатичних представників у зарубіжних краї­нах. Уряду підпорядковуються також збройні сили, різні силові відомства, що є знаряддями зовнішньої політики. Він комплектує дипломатичний апарат, визначає контингент збройних сил, керує діяльністю органів закордонної розвідки, веде міжнародні перего­вори, укладає міжнародні договори тощо. Найголовнішим у змісті зовнішньополітичної функції уряду є оборона країни, захист су­веренітету і територіальної цілісності держави. Можливе також виокремлення інших функцій урядів, зокре­ма залежно від основних сфер суспільного життя — економічної, соціальної, політичної, культурної.