Згідно з теорією поділу влади судова влада є однією з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади поряд із законодавчою і виконавчою владою. За своєю сутністю судова влада є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. Правосуддя — це форма державної діяльності, яка полягає у розгляді і вирішенні судами на основі права віднесених до їх компетенції справ. За характером судові справи можуть бути кримінальними, цивільними, адміністративними, конституційними. Відповідно, судова влада може бути визначена як сукупність повноважень із розгляду і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій судових справ. Зміст судових справ становлять юридичні конфлікти (спори) між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами та між юридичними особами. Фізична особа — це окрема людина, яка є суб'єктом права. Юридична особа — це організація, що є суб'єктом громадянських прав та обов'язків. Юридичними особами є підприємства, установи, організації, у тому числі органи державної влади та органи місцевого самоврядування як суб'єкти цивільно-правових відносин. Конфлікти між органами, що представляють різні гілки державної влади, між державними органами в межах однієї гілки влади, між державою та іншими публічними об'єднаннями (суб'єктами федерації, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями тощо) також підлягають вирішенню судовою владою, якщо не вирішуються іншими способами. Головна особливість судової влади, яка відрізняє її від законодавчої і виконавчої влади, полягає в тому, що вона є здійсненням правосуддя. Якщо законодавча влада є сукупністю повноважень з прийняття законів, виконавча влада — сукупністю повноважень з управління державними справами, то судова влада є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. До інших особливостей судової влади належить її децентралізований і неполітичний характер. Якщо законодавча і виконавча влада покладаються конституціями в основному на один-два вищих органи держави і за наявності кількох суб'єктів мають ієрархічну побудову, то судова влада покладається на всю сукупність судових органів від найнижчих до верховних за відсутності відносин підпорядкування між ними. Кожний судовий орган, а не лише верховний суд, є носієм судової влади і вирішує конкретні справи цілком самостійно, керуючись винятково законом і правосвідомістю. Якщо законодавча і виконавча влада постійно перебувають під безпосереднім впливом політичних сил (передусім політичних партій), то судова влада має бути повністю деполітизованою. У протилежному разі вона втрачає самостійність, суд перетворюється на простий додаток до інших гілок влади і при розгляді та вирішенні справ керується не правом, а політичною доцільністю, як це відбувається за авторитарних і тоталітарних політичних режимів. На відміну від органів законодавчої і виконавчої влади, склад яких формується за результатами чергових парламентських чи президентських виборів, суддівський корпус у більшості демократичних держав формується шляхом призначення. У демократичних державах судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Ще однією особливістю судової влади є джерело її сили. Судова влада не спирається на волевиявлення виборців, як законодавча влада, не має у своєму розпорядженні матеріальних, фінансових і силових ресурсів, як влада виконавча. Джерелом сили судової влади є повага суспільства і громадян до закону і до суду як його справедливого користувача і професійного тлумача. Показником сили судової влади є виконання судових рішень. Незалежно від оцінки рішення суду сторонами судового процесу, іншими державними органами, громадськістю тощо воно має неухильно виконуватися. І навпаки, невиконання судових рішень є свідченням неповаги до суду і слабкості судової влади. Особливістю судової влади є також те, що вона здійснюється у специфічних процесуальних формах — у формі судових засідань за участю суддів, народних засідателів, присяжних, позивача, відповідача, обвинувача, обвинуваченого, захисника та інших із дотриманням специфічних принципів — рівності усіх учасників перед законом і судом, незалежості судів і суддів, забезпечення доведеності вини, змагальності сторін, гласності тощо. Соціальна роль судової влади у демократичному суспільстві полягає в тому, щоб у різних юридичних конфліктах забезпечувати панування права, вираженого насамперед в конституціях та інших законах, а також у прирівняних до закону або в підзаконних актах вищого рівня — указах глави держави, декретах, постановах уряду тощо. Відповідно до соціальної ролі головною функцією судової влади є здійснення правосуддя, тобто розгляд і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій судових справ. Судова влада покликана вирішувати конфлікти не тільки між фізичними і юридичними особами, а й між ними та державою. До інших функцій судової влади, зокрема, належать: нормотворчість (створення судових прецедентів судами загальної юрисдикції в країнах з англосаксонською моделлю правових систем; прийняття рішень органами судового конституційного контролю); тлумачення конституції і законів (здійснюється конституційними судами або судами загальної юрисдикції); здійснення контролю за діями правоохоронних органів (наприклад, перевірка законності арешту або затримання); встановлення юридичних фактів (передбачених у законі обставин, що є основою для виникнення конкретних правовідносин, наприклад, визнання людини померлою чи безвісти відсутньою, встановлення родинних зв'язків тощо).