До основних принципів організації судової влади (судоустрою), крім тих, що
стосуються побудови судової системи, належать: здійснення правосуддя виключно судами; здійснення правосуддя тільки законно встановленими судами; поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі; безпосередня участь народу у здійсненні правосуддя; право на судовий захист; незалежність і недоторканність суддів. Здійснення правосуддя виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Кожний суд розглядає і вирішує судові справи у межах встановленої законом його юрисдикції, що поширюється на визначені категорії справ і певну територію. Жодний інший державний орган чи орган місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть вирішувати такі справи.
Здійснення правосуддя тільки законно встановленими судами означає, що розгляд і вирішення судових справ здійснюється тільки тими судами, які встановлені конституцією і законами, не допускається утворення надзвичайних та особливих судів, які могли б діяти поза встановленою законом процедурою.
Правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами права. Вони реалізуються через покладення на їх учасників суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що встановлюються і охороняються державою. Виникають правові відносини за настання передбачених законом юридичних фактів — правопорушення, договору, події тощо. За галузевою належністю норм правові відносини можуть бути конституційно-правовими, цивільно-правовими, кримінально-правовими, адміністративно-правовими, господарсько-правовими тощо. Відповідно, конституційний принцип поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі означає, що будь-які правові конфлікти між суб'єктами правових відносин можуть бути об'єктом розгляду і вирішення тим судом, до підсудності якого відповідна судова справа віднесена процесуальним законом.
Безпосередня участь народу у здійсненні правосуддя відбувається через народних засідателів і присяжних. Народний засідатель — це представник населення, який на рівних правах із суддею бере участь у судовому розгляді справи. На відміну від народних засідателів присяжні (присяжні засідателі) є представниками населення, які в кримінальній справі вирішують тільки питання винуватості чи невинуватості підсудного і, як правило, не беруть участі у встановленні міри покарання засудженому.
Присяжними визнаються громадяни, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя. Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом. До списків присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області тощо і відповідають встановленим законом вимогам. Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради і публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
Право на судовий захист — це право звертатися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів. Згідно із законом усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня. Найважливішим принципом демократичної організації судової влади є самостійність судів і незалежність суддів. Він означає, що суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Однією з найважливіших гарантій незалежності суддів є їх недоторканність, яка полягає в тому, що суддя не може бути без згоди уповноваженого на те органу затриманий чи заарештований. Важливою гарантією самостійності судів і незалежності суддів є незмінюваність суддів, яка полягає у призначенні їх на посади безстроково.