Невід’ємною складовою конституційно-правової системи кожної країни є конституційний контроль. Конституційний контроль — це перевірка на відповідальність конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або утворені для участі у здійсненні публічної влади. Є два основні види конституційного контролю — політичний і юридичний. Політичний конституційний контроль здійснюється політичними органами і посадовими особами держави — президентом, парламентом, урядом, парламентським уповноваженим з прав людини та ін. Діяльність таких органів і посадових осіб має політичний характер. Вони обираються чи призначаються на певний строк, чергові або позачергові вибори можуть повністю змінити політичний склад органів і призвести до зміни здійснюваної ними політики. Політичний конституційний контроль пристосований до поточних політичних завдань і за своїм характером і змістом не є стабільним і високопрофесійним. Юридичний конституційний контроль здійснюється тією чи тією мірою спеціалізованими і політично нейтральними органами — судами загальної юрисдикції, конституційними судами або особливими квазісудовими органами. Відповідно, юридичний конституційний контроль є судовим конституційним контролем. Конституційний суд є державним органом, що здійснює конституційний контроль шляхом конституційного судочинства. В одних країнах конституційний суд вважається судом особливої категорії і входить до судової системи, в інших — є особливим органом контролю, що не належить до судової влади. Повноваження, порядок формування і діяльності конституційних судів встановлюються конституціями і спеціальними законами про такі суди. Внутрішні питання організації і діяльності конституційних судів регулюються їх регламентами, що приймаються самими судами. Повноваження конституційного суду в різних країнах неоднакові. Поряд із перевіркою на відповідність конституції актів органів публічної влади та їх посадових осіб конституційні суди в різних країнах наділяються також правом: тлумачення конституції і законів; реалізації конституційної відповідальності вищих посадових осіб держави; розгляду і вирішення спорів щодо компетенції між вищими органами державної влади, іноді — між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, між органами місцевого самоврядування; вирішення питань щодо відповідності конституції діяльності політичних партій тощо. Особливо важливу роль конституційні суди відіграють у федеративних державах, де вони розглядають і вирішують спори щодо компетенції між центральними органами державної влади та органами влади суб'єктів федерації, а також правові спори між самими суб'єктами федерації. Відповідно до повноважень конституційного суду суб'єктами звернення до нього (конституційного звернення, конституційного подання, конституційного запиту) можуть бути президент, парламент (палата), певна частина парламентаріїв, уряд, суди, генеральний прокурор, уповноважений з прав людини, голова рахункової палати та інші посадові особи, органи законодавчої і виконавчої влади суб'єктів федерації, представницькі органи автономних утворень, місцевого самоврядування, громадяни. Конкретне коло таких суб'єктів визначається конституціями. Найчастіше суб'єктами звернення до конституційного суду визнаються президент, парламент (палата), певна частина парламентаріїв, уряд, вищі суди, а у федеративних державах — також представницькі органи суб'єктів федерації. В одних країнах громадяни можуть звертатися до конституційного суду лише з питань відповідності конституції тих чи тих нормативно-правових актів безвідносно до якої-небудь конкретної судової справи, в інших — також і у зв'язку з конкретною судовою справою, вважаючи, що в конкретній ситуації виявилися порушеними їх конституційні права внаслідок невідповідності закону конституції. Право громадянина на звернення до конституційного суду зі скаргою у зв'язку з конкретною судовою справою (конституційною скаргою) є важливим засобом захисту його прав і законних інтересів. Скарга подається до конституційного суду тільки після того, як була розглянута в інших вищих судах і результати розгляду не задовольнили заявника. Основним повноваженням конституційних судів є перевірка законів та інших правових актів на відповідність конституції. При перевірці відповідності акта конституції суд оцінює: зміст акта; форму акта; порядок прийняття акта та його введення в дію; належність акта до компетенції органу, що його видав. Якщо конституційний суд ухвалить рішення про невідповідність змісту акта конституції або про порушення встановленої конституцією процедури його розгляду, ухвалення чи набрання чинності, він визнає акт неконституційним цілком або в окремій частині. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають свою юридичну силу або з моменту набрання ними чинності, або (частіше) з моменту ухвалення відповідного судового рішення. Неконституційні акти перестають застосовуватись судами та іншими державними органами. З питань його компетенції конституційний суд ухвалює рішення, що є обов'язковими до виконання, як правило, остаточними і не підлягають оскарженню.