Невід’ємною складовою конституційно-правової системи кожної країни є конституційний контроль. Конституційний контроль — це перевірка на відповідальність конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або утворені для участі у здійсненні публічної влади. Об'єктами конституційного контролю можуть бути зміни і доповнення до конституції, конституційні, органічні і звичайні закони, міжнародні договори, регламенти палат парламенту, акти глави держави, уряду та інших органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань. До повноважень органів судового конституційного контролю входить також тлумачення конституції і законів. У разі конституційного закріплення принципу пріоритету міжнародного права над національним законодавством конституційний контроль охоплює також перевірку відповідності національних нормативно-правових актів міжнародним договорам, учасником яких є держава.
Багатоманітні форми судового конституційного контролю класифікуються за різними підставами. За часом здійснення конституційний контроль може бути попереднім і наступним. Попередній конституційний контроль здійснюється щодо прийнятих парламентом але не промульгованих главою держави законів. Наступний конституційний контроль здійснюється щодо чинних законів. У країнах, де суб'єктами судового конституційного контролю є суди загальної юрисдикції, здійснюється лише наступний конституційний контроль.
За формою конституційний контроль може бути абстрактним і конкретним. Абстрактний конституційний контроль здійснюється спеціальним судовим або квазісудовим органом (конституційним судом, конституційною радою) з ініціативи уповноваженого суб'єкта безвідносно до якої-небудь конкретної справи. Конкретний, або інцидентний, конституційний контроль зазвичай здійснюється судами загальної юрисдикції тільки у зв'язку з якою-небудь конкретною судовою справою (інцидентом). Конкретний контроль можуть здійснювати і конституційні суди. Розглядаючи цивільну або кримінальну справу, суд загальної юрисдикції може дійти висновку про неконституційність закону, що ним застосовується, і звернутись за відповідним висновком до конституційного суду. Конкретний контроль конституційний суд може здійснювати також за наявності інституту конституційної скарги.
За обов'язковістю проведення розрізняють обов'язковий і факультативний конституційний контроль. Обов'язковий конституційний контроль здійснюється уповноваженим органом на основі приписів конституції і законів незалежно від волевиявлення якого-небудь іншого органу чи посадової особи. Обов'язковому конституційному контролю зазвичай підлягають проекти змін і доповнень конституції. Факультативний конституційний контроль здійснюється тільки з ініціативи тих, хто наділений правом звернення до органу судового конституційного контролю. Така форма контролю є найпоширенішою.
За правовими наслідками конституційний контроль може бути консультативним і ухвальним. Рішення, прийняте в порядку консультативного конституційного контролю, не має юридичної сили — воно нікого не зобов'язує. Рішення, прийняте в порядку ухвального конституційного контролю, є обов'язковим. Судовий конституційний контроль зазвичай є ухвальним.
За змістом конституційний контроль буває формальним і матеріальним. За формального конституційного контролю перевіряється дотримання процедурних правил, встановлених для прийняття чи видання правового акта, тобто з'ясовується: чи входило видання акта до компетенції органу, який його видав; чи дотримані процедурні вимоги при виданні акта; чи виданий акт у відповідній формі. Матеріальний конституційний контроль здійснюється щодо змісту акта і означає перевірку його на відповідність конституції.