Місцеве самоврядування - самостійна діяльність населення адміністративно-територіальної одиниці з вирішення питань місцевого значення. М. с. здійснюється у формах безпосередньої (місцевий референдум, загальні збори, сходи тощо) і представницької (через виборні органи) демократії. Форми М. с. багатоманітні і в різних країнах мають свої особливості. Розрізняють дві основні системи, або моделі, демократичної організації влади на місцях — англосаксонську (англоамериканську) і романогерманську (європейську, континентальну). Англосаксонська система, що склалася у Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та деяких інших країнах, характеризується наявністю М. с. на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу держави, суб'єкта федерації, державно-автономного утворення. Для романогерманської системи, що склалася в країнах континентальної Європи, характерним є поєднання М. с. з місцевим управлінням, здійснюваним державними органами виконавчої влади. За англосаксонської системи для вирішення місцевих питань в адміністративно-територіальних одиницях населенням обирається представницький орган (муніципальна рада). Глава виконавчого органу М. с. обирається муніципальною радою зі свого складу або населенням. Ця система не передбачає створення місцевих державних органів виконавчої влади. За романогерманської системи в адміністративно-територіальних одиницях одночасно діють представницький орган М. с, обраний ним виконавчий орган — одноособовий (мер, голова, бургомістр, алькальд) чи колегіальний (виконавчий комітет, джунта, магістрат тощо), який керує підпорядкованою представницькому органу адміністрацією, і місцевий державний орган виконавчої влади (префектура, комісаріат, адміністрація тощо), очолюваний призначуваною центром посадовою особою (префектом, комісаром, головою тощо), уповноваженою здійснювати адміністративний нагляд за діяльністю органів М. с. У низових адміністративно-територіальних одиницях — громадах, комунах (селах, селищах, об'єднаннях кількох сіл, більшості міст) є тільки виборний орган М. с. — муніципальна рада та її виконавчий орган (мер), а державного органу виконавчої влади немає. Обсяг компетенції М. с. залежить від особливостей системи організації влади на місцях. До найважливіших повноважень органів М. с. належать: управління майном, що є комунальною власністю; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку і контроль за їх виконанням; затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням; встановлення місцевих податків і зборів; утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, установ та організацій і контроль за їх діяльністю тощо. Компетенція органів М. с. поширюється передусім на управління комунальним господарством, планування, розташування і будівництво населених пунктів, розвиток системи місцевого транспорту, місцеве дорожнє будівництво, охорону навколишнього середовища, будівництво житла для малозабезпечених верств населення, муніципальних шкіл, лікарень, надання матеріальної допомоги мало імущим, надання дозволів на певні види діяльності, а також на проведення демонстрацій, мітингів тощо. У межах своєї компетенції органи М. с. приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території. Органи М. с. автономні з питань їхньої компетенції і не підпорядковуються органам державної влади. У разі покладення на органи М. с. функцій державного управління їм передаються необхідні матеріальні та фінансові ресурси, і в частині виконання цих функцій вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Органи М. с. різних рівнів не підпорядковуються один одному і не становлять єдиної ієрархічної системи. У соціалістичних країнах представницькі органи всіх адміністративно-територіальних одиниць — ради, асамблеї, збори тощо — є органами державної влади. Кожен із них обирає колегіальний орган державного управління в адміністративно-територіальній одиниці — виконавчий комітет, народний уряд тощо. Представницькі органи й виконавчі комітети різного рівня підпорядковуються один одному. Питання М. с. регулюються в конституціях у загальному вигляді. Детально правовий статус органів М. с. регулюється спеціальними законами, а також прийнятими цими органами хартіями самоврядування, статутами тощо. Основоположні принципи М. с. закріплено в міжнародному документі — Європейській хартії про місцеве самоврядування (1985 р.), де під М. с. розуміється «право і реальна здатність територіальних колективів регулювати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення» (п. 1 ст. 3). Демократичний за своєю сутністю інститут М. с. навіть за наявності демократичних форм організації влади на місцях і відповідних конституційних положень реально є відображенням наявного в країні політичного режиму і може бути досить далеким від демократії. Влада на місцях є менш контрольованою, ніж у центрі, до якої привернута увага всього суспільства й міжнародної громадськості. На місцях не діють такі механізми поділу влади та стримувань і противаг, як на рівні держави, і реально влада може зосереджуватися в руках небагатьох людей або навіть однієї особи. Місцеве управління - діяльність щодо вирішення питань загальнодержавного і місцевого значення в межах адміністративно-територіальної одиниці, здійснювана місцевими державними органами виконавчої влади. У країнах із англосаксонською (англо-американською) системою організації влади на місцях (Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін.) функції в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів покладаються на органи місцевого самоврядування. У країнах з романогерманською (континентально-європейською) системою організації влади на місцях функції М. у. в низових адміністративно-територіальних одиницях — громадах, комунах (селах, селищах, об'єднаннях кількох сіл, більшості міст) покладаються на органи місцевого самоврядування. В адміністративно-територіальних одиницях середнього і вищого рівня функції М. у. здійснюють місцеві державні органи виконавчої влади (префектури, комісаріати, місцеві адміністрації тощо) та їх посадові особи (префект, комісар, голова та ін.). В управлінні місцевих державних органів виконавчої влади перебувають об'єкти державної власності. До компетенції державних органів належать також повноваження із забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, здійснення державного контролю на відповідній території тощо. Галузеві повноваження — у сфері економіки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо — розподіляються між державними органами та органами місцевого самоврядування. Представницькі органи місцевого самоврядування можуть делегувати місцевим державним органам виконавчої влади повноваження з управління об'єктами комунальної власності, а державні органи — повноваження з державного управління органам місцевого самоврядування.