У липні 1996 р. Б. звернувся з суду позовом до Одеського міського агентства по приватизації державного житлового фонду і земельних ділянок, в якому просив зобов'язати це агентство підготувати й передати до міськвиконкому документи для приватизації земельної ділянки, розташованої в м. Одесі, і стягнути з відповідача моральну й матеріальну шкоду, заподіяну його неналежною роботою.
Позов Б. обґрунтував тим, що в січні – лютому 1995 р. він звернувся до Одеського міського агентства з метою оформлення документів на приватизацію земельної ділянки. Після того як він подав необхідні документи і сплатив відповідні платежі, агентство не передало документацію до міськвиконкому, а зажадало додаткових документів. Вважаючи дії відповідача незаконними, позивач просив задовольнити позов.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 9 березня 1998 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 7 квітня 1998 р., в позові було відмовлено. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень у зв'язку з недодержанням вимог цивільного закону. Президія Одеського обласного суду протест задовольнила, постановлені у справі рішення скасувала і направила справу на новий розгляд з таких підстав.
Обґрунтовуючи свій позов, Б. послався на Закон "Про захист прав споживачів". Проте суд, вирішуючи спір, не з'ясував, які саме правовідносини виникли між сторонами: цивільно-правові, що виникли із взятого агентством зобов'язання, чи адміністративно-правові, пов'язані з бездіяльністю органу місцевого самоврядування у сфері управлінської діяльності.
1. Які ж правовідносини виникли у цій справі?
2. Чи є тут земельні правовідносини?
3. Чи поширюється дія норм земельного права на регулювання цих відносин?