Порядок визначення і стягнення місцевих податків і зборів визначений Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори». Цим Декретом визначено 17 видів платежів у місцеві бюджети. З прийняттям у лютому 1997 року нового варіанту Закону України «Про систему оподаткування» встановлено 16 видів платежів: два місцевих податки (комунальний податок і податок на рекламу); 14 зборів (за право використання місцевої символіки; за паркування автотранспорту; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; за право проведення кіно- і телезйомок; за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, який направляється за кордон; за участь у бігах на іподромі; ринковий збір тощо).
Місцеві податки і збори сплачують юридичні та фізичні особи. Вище перераховано збори, які сплачують юридичні особи. Особливості їх стягнення і прояву впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання такі:
Місцеві податки і збори входять до складу валових затрат, які виключаються зі складу відкоригованого доходу, а отже, зменшують суму оподаткованого прибутку.
Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання зараховують до собівартості продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.
Органи місцевого самоуправління мають право:
- запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені за
конодавчими актами;
- встановлювати ставки, які не перевищують граничні їх
розміри, передбачені законодавчими актами;
- встановлювати додаткові пільги для віддалених платників по
датків (встановлені ставки нижче максимальної, звільнення від по
датку).
Платниками комунального податку є всі юридичні особи. Від сплати податку звільняються сільськогосподарські підприємства, планово-дотаційні організації, бюджетні заклади.