Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Київська міська рада звернулася з касаційною скаргою, в якій зазначила, що вони прийняті з порушенням норм матеріального права.
Разом із тим, у процесі підготовки справи до розгляду від прокуратури м. Києва надійшла заява про відмову від адміністративного позову.
Розглянувши зазначену заяву, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 51, 112, 221, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила:
1. Заяву прокурора про відмову від адміністративного позову задовольнити.
2. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від ЗО серпня 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2005 р. скасувати.
Провадження у справі за заявою прокурора м. Києва про визнання незаконними пунктів 8.2—8.13 додатку № 2 до рішення Київської міської ради від 26 вересня 2002 р. № 47/207 — закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Отакої! Не більш і не менш. Проте така чільна увага до наведеної ухвали пояснюється тим, що вона є класичним зразком відмови захисту прав громадян без жодного порушення чинного законодавства, має велике навчальне і практичне значення.
Зрозуміло, що паркування транспортних засобів у містах можна розглядати як стихійне лихо — створюються перешкоди працівникам комунальних служб для обслуговування доріг, вулиць, комунікацій, пішоходам, перекриваються під'їзди для спеціальних служб (01, 02, 03, 04) тощо. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції України). Водночас ця сама стаття Конституції встановлює, що право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Знову ж таки зрозуміло, що потрібне правове врегулювання питань паркування, однак ніяк не на місцевому, а на законодавчому рівні. Посилання Київради на ч. 2 ст. 5 КУпАП, що органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення, відповідальність за порушен-
ня яких передбачена статтями 152, 159, 182 КУпАП, м'яко кажучи не витримує критики. Отже, по-перше, сама ця норма (ч. 2 ст. 5 КУпАП) суперечить п. 22 ст. 92 Конституції України; по-друге, у статтях 152, 159, 182 КУпАП і натяку немає на паркування транспортних засобів, а до Правил благоустрою віднести паркування транспортних засобів — це називається «притягнути за вуха» невластиві повноваження до своєї юрисдикції. Отже, стовідсотково правильною була позиція прокурора м. Києва і рішення Шевченківського районного суду м. Києва, Київського апеляційного суду та Вищого адміністративного суду України. Ніхто з них не порушив закону, проте права та інтереси громадян залишилися незахищеними, незважаючи на те, що відмова від позову певним чином зачіпає охоронювані законом права третіх осіб — громадян. Точно так можна «відпрацювати» будь-яке рішення органу владних повноважень: тарифи на комунальні послуги; правила торгівлі або здійснення торговельної діяльності лише великими супермаркетами і тим самим створення штучних монополістів; тарифи за прибирання прибудинкових територій; на вивезення сміття тощо. Отже, основний принцип Кодексу адміністративного судочинства України «Особа проти держави» не спрацьовує. Влада — вона будь-де Влада.
Крім цього, незаконне рішення органу владних повноважень після таких розглядів справ в адміністративному суді стає легітимним і може повністю застосовуватися. Адже позовні заяви залишаються без руху і підлягають поверненню або залишаються без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 5 ч. З ст. 108; п. З ч. 1 ст. 155 КАС України), а також судця відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін (п. 2 ч. 1 ст. 109 КАС України).
Види позовів. Всі позови різняться між собою залежно від змісту, від вимог, які в ньому містяться: скасування рішення органу владних повноважень; зобов'язання відповідача вчини-