ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ


 


Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Київська міська рада звернулася з касаційною скаргою, в якій зазначила, що вони прийняті з порушенням норм матеріального права.

Разом із тим, у процесі підготовки справи до розгляду від прокуратури м. Києва надійшла заява про відмову від ад­міністративного позову.

Розглянувши зазначену заяву, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 51, 112, 221, 223, 231 Кодексу ад­міністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила:

1. Заяву прокурора про відмову від адміністративного позо­ву задовольнити.

2. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від ЗО серпня 2005 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2005 р. скасувати.

Провадження у справі за заявою прокурора м. Києва про визнання незаконними пунктів 8.2—8.13 додатку № 2 до рі­шення Київської міської ради від 26 вересня 2002 р. № 47/207 — закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Отакої! Не більш і не менш. Проте така чільна увага до на­веденої ухвали пояснюється тим, що вона є класичним зразком відмови захисту прав громадян без жодного порушення чинно­го законодавства, має велике навчальне і практичне значення.

Зрозуміло, що паркування транспортних засобів у містах можна розглядати як стихійне лихо — створюються перешкоди працівникам комунальних служб для обслуговування доріг, ву­лиць, комунікацій, пішоходам, перекриваються під'їзди для спеціальних служб (01, 02, 03, 04) тощо. Використання влас­ності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситу­ацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції України). Вод­ночас ця сама стаття Конституції встановлює, що право при­ватної власності є непорушним. Ніхто не може бути проти­правно позбавлений права власності. Знову ж таки зрозуміло, що потрібне правове врегулювання питань паркування, однак ніяк не на місцевому, а на законодавчому рівні. Посилання Київради на ч. 2 ст. 5 КУпАП, що органи місцевого самовряду­вання можуть приймати рішення, відповідальність за порушен-


ня яких передбачена статтями 152, 159, 182 КУпАП, м'яко ка­жучи не витримує критики. Отже, по-перше, сама ця норма (ч. 2 ст. 5 КУпАП) суперечить п. 22 ст. 92 Конституції України; по-друге, у статтях 152, 159, 182 КУпАП і натяку немає на пар­кування транспортних засобів, а до Правил благоустрою від­нести паркування транспортних засобів — це називається «притягнути за вуха» невластиві повноваження до своєї юрис­дикції. Отже, стовідсотково правильною була позиція прокуро­ра м. Києва і рішення Шевченківського районного суду м. Киє­ва, Київського апеляційного суду та Вищого адміністративного суду України. Ніхто з них не порушив закону, проте права та інтереси громадян залишилися незахищеними, незважаючи на те, що відмова від позову певним чином зачіпає охоронювані законом права третіх осіб — громадян. Точно так можна «від­працювати» будь-яке рішення органу владних повноважень: тарифи на комунальні послуги; правила торгівлі або здійснен­ня торговельної діяльності лише великими супермаркетами і тим самим створення штучних монополістів; тарифи за приби­рання прибудинкових територій; на вивезення сміття тощо. Отже, основний принцип Кодексу адміністративного судо­чинства України «Особа проти держави» не спрацьовує. Влада — вона будь-де Влада.

Крім цього, незаконне рішення органу владних повнова­жень після таких розглядів справ в адміністративному суді стає легітимним і може повністю застосовуватися. Адже позовні за­яви залишаються без руху і підлягають поверненню або зали­шаються без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 5 ч. З ст. 108; п. З ч. 1 ст. 155 КАС України), а також судця відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той са­мий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття прова­дження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адмі­ністративного позову або примиренням сторін (п. 2 ч. 1 ст. 109 КАС України).

Види позовів. Всі позови різняться між собою залежно від змісту, від вимог, які в ньому містяться: скасування рішення органу владних повноважень; зобов'язання відповідача вчини-