Судовий розгляд справи в юридичній літературі розглядається як інститут права і як стадія процесу1. З прийняттям і введенням в дію Кодексу адміністративного судочинства України сформована система норм права, що регулюють суспільні відносини між судом та іншими особами, які беруть участь у розгляді й розв'язанні адміністративної справи по суті. Тим самим утворено новий інститут права, про який з впевненістю можна стверджувати, що це інститут адміністративного процесуального права України, оскільки регулює умови справи у сфері публічних відносин.
Судовий розгляд справи як інститут адміністративного процесуального права України — це система норм, що регулюють суспільні відносин між судом та іншими учасниками адміністративного судочинства щодо розгляду і розв'язання адміністративних справ по суті, які виникають із публічно-правових відносин. Судовий розгляд як інститут права разом з іншими правовими інститутами адміністративного судочинства та адміністративних проваджень утворюють окрему галузь права — адміністративне процесуальне право України.
Судовий розгляд як стадія адміністративного процесу — це послідовність вчинення процесуальних дій судом та іншими учасниками адміністративного судочинства щодо розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи, спрямованих на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів владних повноважень чи їх посадових осіб. На стадії судового розгляду досліджуються докази, з'ясовуються фактичні обставини справи, заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, здійснюється допит свідків, заслухо-
1 Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 151; Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенкж, М. Р. Ара-келян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 282.
вуються пояснення експертів, спеціалістів, вирішуються клопотання осіб, які беруть участь у справі тощо.
Здійснення цих дій характеризує стадію судового розгляду як головну стадію, оскільки в ній найбільш рельєфно відбиваються завдання адміністративного судочинства. Саме на цій стадії найбільш повно реалізуються принципи адміністративного судочинства: верховенства права; законності; змагальності сторін; офіційного з'ясування обставин; гласності та відкритості процесу.
Незалежно від того, яке буде прийнято рішення — закриття справи провадженням, зупинення та поновлення провадження у справі; задоволення адміністративного позову повністю або частково, зобов'язання відповідача вчинити певні дії — судовий розгляд обов'язково повинен відбутися, а тому він є обов'язковою стадією адміністративного судочинства^Судовий дрзгляд справи складається з кількох етапів: 1) підготовка та відкриття судового засідання; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) винесення і оголошення судового рішення.
Підготовка та відкриття судового засідання. Судове засідання проводиться у залі засідань у спеціально обладнаному приміщенні. Окремі процесуальні дії у разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду (ч. 4 ст. 122 КАСУ). Такі дії можуть бути пов'язані з дослідженням доказів, допитом свідків, оглядом доказів на місці (статті 145, 147 КАСУ) та ін. Водночас варто звернути увагу на те, що законодавець не передбачає можливості вчинення так званих виїзних судових засідань у справах, що мають широкий громадський інтерес, на підприємства, в установи та заклади. Отже, ідеологічно-виховна функція адміністративного суду здійснюється у приміщенні суду, а не поза його стінами. Законодавець надає адміністративному суду більш вагомого, державно-владного значення як окремої гілки влади.
Частиною 1 ст. 122 КАС України встановлюється, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців із дня відкриття провадження у справі, в той час, як на підготовку справи до судового розгляду (ч. 2 ст. ПО КАСУ) та на попереднє судове засідання (ч. 1 ст. 111 КАСУ) законодавець певного строку не встановлює, а лише зазначає, що вони мають бути здійснені протягом розумного строку.
При провадженні в окремих категоріях справ установлюються більш скорочені строки розгляду цих справ. Наприклад,