Сфера публічно-правових відносин характеризується різноманіттям управлінської діяльності, з яким тісно пов'язана юридична природа адміністративних спорів, що й зумовлює деякі процесуальні особливості розгляду і вирішення окремих категорій адміністративних справ.
Кодекс адміністративного судочинства України (гл. 6) виокремлює кілька видів адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами права: порядку та умов розгляду і вирішення спорів; строків звернення до суду, розгляду справ та їх обчислення; уточнення суб'єктів звернення; можливості апеляційного чи касаційного оскарження тощо. Ці та інші винятки із загального порядку розгляду і вирішення справ і становлять особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ. За предметом адміністративно-процесуального регулювання вони поділяються на:
1) особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів;
2) особливості провадження у справах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом та з процесом референдуму;
3) особливості провадження у справах щодо проходження публічної служби;
4) особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби;
5) особливості провадження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів встановлені ст. 171 КАС України.
Нормативно-правові акти — це одна із форм зовнішнього виявлення владовідносин у публічній сфері. Прийняті органом
владних повноважень у межах законності й відповідно до компетенції вони містять норми права, розраховані на багаторазове їх застосування невизначеним колом осіб. У таких актах найчастіше встановлюються обумовлені специфікою сфери управління обмеження і заборони, які певною мірою можуть стосуватися реалізації та захисту прав, свобод та інтересів фізичних чи юридичних осіб.
Проте, враховуючи, що нормативно-правові акти приймаються компетентним органом із дотриманням відповідної процедури і способу їх прийняття, підпису, реєстрації та оприлюднення, вважається, що вірогідність неправомірності нормативного акта зовсім низька, може бути лише як виключення. В цьому зв'язку законодавець, на відміну від оскарження рішень (правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності органу владних повноважень, встановлює певні додаткові умови оскарження нормативних актів, які б забезпечували охорону інтересів держави у поєднанні з охороною інтересів особи. Ці умови об'єктивізують юридичний рівень адміністративних процесуальних відносин щодо оскраження нормативно-правових актів і виступають як відповідні особливості.
1. Уточнення (конкретизація) на законодавчому рівні пред
мета позову щодо оскарження нормативно-правових актів, за
якими адміністративний суд перевіряє:
а) законність (крім конституційності) постанов Верховної
Ради України, указів та розпоряджень Президента України,
постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, поста
нов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
б) законність та відповідність правовим актам вищої юри
дичної сили нормативно-правових актів центральних органів
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самовря
дування та інших суб'єктів владних повноважень.
Визначення законодавцем цієї особливості вирішує, принаймні, два питання: перше — законодавець таким чином відмежовує юрисдикцію Конституційного Суду України та робить перелік актів, які можуть бути предметом розгляду у Конституційному Суді, й друге — законодавець встановлює коло суб'єктів владних повноважень, рішення яких у формі нормативних актів можуть бути оскаржені в адміністративному суді.
2. Звуження підстав позову, тобто обставин (випадків), яки
ми позивач обґрунтовує свої вимоги у зверненні до суду з по-