Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального і процесуального права. Отже, обов'язковість наданої вищою судовою інстанцією практики застосування норм права породжує нові відносини, в яких убачається застосування судової практики як джерела права України.
В юридичній літературі більшість авторів1 до джерел права відносять рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення норм Конституції України, визнання конституційними чи неконституційними норм законодавчих актів та порядку застосування норм інших законів України, з чим слід погодитися. Результатами такого тлумачення є виникнення, розвиток або припинення відповідних правовідносин як це мало місце у справі про безоплатне користування шкільними підручниками2, чи роз'яснення порядку і умов застосування правової норми. Наприклад, розглядаючи справу про адміністративну відповідальність юридичних осіб, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у ч. З ст. 2 цього Кодексу під словосполученням «законодавством, ще не включеним до Кодексу» слід розуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не включені в установленому порядку до зазначеного Кодексу3. Так
1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-
ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер,
2005. — 544 с; Чорнооченко С І. Цивільний процес України: Навч. посіб
ник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — 308 с. та ін.
2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним
поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положень постанов Кабінету Міністрів України
«Про встановлення плати за користування підручниками в загальноосвітніх
школах», «Про внесення доповнення до постанови Кабінету Міністрів Ук
раїни від 31 серпня 1996 р. № 1031 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів
України «Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови кабінету
Міністрів України від 22 липня 1998 р. № 1128 (справа про безоплатне ко
ристування шкільними підручниками) від 21 листопада 2002 року № 18-
рп/2002 // Вісник Конституційного Суду України. — 2002. — № 6. — С 8.
3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним
зверненням акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»
щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частин першої статті 92
Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої стат
ті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про
відповідальність юридичних осіб) від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2001 //
Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 3. — С. 17.
Конституційний Суд України окреслив коло суб'єктів адміністративної відповідальності, і саме до кого може бути застосована норма ст. 38 КУпАП.
Раніше ми зазначали, що основним джерелом права, тобто конкретною формою зовнішнього вираження правил поведінки, є нормативний акт. Нормативні акти, в свою чергу, складають певну сукупність, яку можна визначити як систему адміністративного процесуального законодавства.
З огляду на різноманітність джерел (нормативних актів) адміністративного процесуального права, з урахуванням ієрархіч-ності підлеглості їх доцільно класифікувати таким чином.
1. Конституція України — як основний закон, що встановлює загальні правові принципи, права, свободи і особисту недоторканність людини, гарантії їх забезпечення та здійснення правосуддя в державі. Конституція України є основним джерелом прав, має найвищу юридичну силу. Вона виступає як юридична база поточного законодавства.
2. Міжнародні договори (угоди), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України відповідно до ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
3. Кодекси України:
— Кодекс України про адміністративні правопорушення. Розділ III цього Кодексу встановлює перелік органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок їх утворення, права, обов'язки та компетенція цих органів, а також підвідомчість справ. У розділі IV регламентуються умови і порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення, розгляд адміністративних справ, винесення постанов про накладення адміністративних стягнень, їх оскарження і опротестування. Розділ V встановлює порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень;
— Кодекс адміністративного судочинства України, завданням якого є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських