цього, нормотворчі процеси відбуваються не тільки в органах виконавчої влади чи місцевого самоврядування а й на рівні законодавчих та судових органів, громадських організацій та політичних партій, на локальному рівні в цивільно-правових, господарсько-правових та трудових відносинах тощо. Це можуть бути будь-які форми, методи, засоби управлінської діяльності, які, до речі, теж виконуються за певними правилами і у відповідній послідовності однак не належать до процесу. В практичній діяльності взагалі досить часто приймаються нормативні акти, що не відповідають Конституції і законам України і підлягають оскарженню чи скасуванню або в інстанційно-му (адміністративному) порядку, або судовому в порядку позовного адміністративного провадження.
Спільність предмета правового регулювання в кожному конкретному провадженні відрізняє їх одне від одного, конкретизує, в якій саме площині має розглядатися справа, встановлює межі провадження, коло осіб, вимоги, що ставляться при розгляді справи, та відповідний порядок правового регулювання. Спільність предмета правового регулювання передбачає наявність кола однорідних відносин правової дійсності та виключення із обсягу предмета регулювання явищ, які лежать у різних площинах. Не можуть, наприклад, розглядатися дисциплінарні та атестаційні провадження для однієї категорії громадян (державних службовців) як адміністративні провадження — штучно віднесені дослідниками в частині застосування дисциплінарних стягнень до сфери адміністративних процесуальних відносин, для інших громадян (працівників підприємств, установ приватної форми власності) як дисциплінарні, що становлять сферу трудових відносин.
Наявність не пов 'язаного зі службовим підпорядкуванням уповноваженого суб'єкта вирішення справи традиційно пов'язана з тим, що, з одного боку, в адміністративних правовідносинах виступає орган владних повноважень, його посадова особа чи суд, а з іншого — громадянин, організація, заклад, установа, державний орган тощо. Отже, адміністративні провадження може здійснювати лише уповноважена на те особа, а не власник підприємства, керівник чи інша особа у разі віднесення так званих дисциплінарних, атестаційних, нотаріальних, контрольних, облікових та інших проваджень до адміністративного процесу.
Об'єктивізація дій у межах конкретної індивідуальної справи означає, що процесуальні дії виникають, змінюються та припи-
няються лише у разі відкриття провадження у конкретній справі уповноваженою особою за ініціативою учасників, сторін процесу. А вже ознакою процесу, провадження має бути справа, яка розглядається і вирішується компетентною особою, а не діяльність (наприклад з діловодства), яку здійснюють усі суб'єкти незалежно від форм власності.
Прийняття відповідного рішення (акта) і звернення його до виконання є обов'язковою ознакою провадження, яка символізує розгляд справи, вирішення її по сутті і закінчення її провадженням. Відсутність відповідного рішення або акта вказує на незакінченість розгляду справи чи/або некомпетентність осіб, які розглядають справу. Отже, має спрацювати логіка правового регулювання суспільних відносин за системою: матеріальне регулювання—його процесуальне забезпечення—виконання прийнятого рішення.
Зазначені ознаки відокремлюють питання внутрішньої самоорганізації та певних видів виконавчо-розпорядчої діяльності від адміністративного процесу. Адже публічні служби і без того надто розгалужені, щоб питання їх внутрішнього управління включати до адміністративного процесу.
Адміністративний процес можна характеризувати як таким: суспільство найняло державу та її органи для надання сервісу у вигляді адміністративних послуг забезпечення законності, прав, свобод та інтересів учасників правовідносин, охорони громадського порядку та конституційного ладу.
Аналіз зазначених ознак адміністративного провадження дає підстави зробити висновок, що усі провадження за формою їх здійснення можна поділити на три групи:
1) провадження в сфері управління;
2) провадження з адміністративного судочинства;
3) адміністративно-деліктні провадження.
1. Провадження в сфері управління складаються під час вирішення конкретної індивідуальної справи органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами або іншим суб'єктом, який на основі законодавства уповноважений розглядати і вирішувати адміністративні справи в інстанційному (адміністративному, позасудовому) порядку, крім притягнення до адміністративної відповідальності. ; До проваджень у сфері управління належать: а) провадження за заявою суб'єкта звернення з приводу реалізації суб'єктивних прав і обов'язків фізичними чи юридичними особами; б) про-
_____________________________________ ГЛАВА 5
вадження за ініціативою органа владних повноважень у зв'язку з реалізацією контрольно-наглядових функцій та застосування заходів адміністративного примусу, крім накладення адміністративних стягнень; в) провадження за скаргою суб'єкта звернення з приводу розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб на рішення, дії чи бездіяльність органів владних повноважень, їх посадових (службових) осіб у позасудовому (адміністративному, інстанційному) порядку.
2. Провадження з адміністративного судочинства — це роз
гляд і вирішення адміністративним судом публічно-правового
спору, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої вла
ди, орган місцевого самоврядування їх посадова чи службова
особа або інший суб'єкт, який здійснює функції на основі за
конодавства в сфері державного управління, в тому числі й на
виконання делегованих повноважень.
До проваджень з адміністративного судочинства належать:
а) провадження в суді першої інстанції; б) провадження в окре
мих категоріях адміністративних справ; в) апеляційне прова
дження; г) касаційне провадження; ґ) провадження за винятко
вими обставинами; д) провадження за нововиявленими обста
винами.
3. Адміністративно-деліктні провадження — це розгляд і ви
рішення адміністративних справ, пов'язаних із вчиненням ад
міністративних проступків та притягнення правопорушників
до адміністративної відповідальності.
До адміністративно-деліктних проваджень належать: а) провадження в справах про адміністративні правопорушення;
б) деліктні провадження у разі прийняття нового Кодексу Украї
ни про адміністративні (чи кримінальні) проступки (делікти).
Разом із тим, в юридичній літературі й на сьогодні вітчизняні дослідники в багатьох працях спираються на здобутки радянського періоду, механічно репродукують наукові позиції «широкого» розуміння адміністративного процесу, невиправдано розширюючи обсяг його предмета, включаючи в систему адміністративних проваджень різнопорядкові явища правової дійсності. За влучним висловом В. Б. Авер'янова, адміністративний процес стає «безрозмірним», що позбавляє це поняття конкретно визначеного змісту1. Це свідчить про недостатнє усвідомлення багатьма авторами нової ідеології права, його філософії, щире
1 Авер'янов В. Становлення нової доктрини українського адміністративного права // Юридичний вісник України. — 2007. — № 28. — 14—20 липня. — С. 1,5.