підвищення на посаді та інші, що буде звичайнісіньким абсурдом. По-третє, не можна відносити суспільні відносини, врегульовані нормами однієї галузі права, до предмета іншої галузі права. Тому, на наше глибоке переконання, дисциплінарні провадження аж ніяким чином не належать до адміністративного процесу, якщо навіть вони здійснюються за дисциплінарними статутами, положеннями, законами, що регулюють проходження державної служби, тощо. Адже суб'єктами дисциплінарних правопорушень є особи, які знаходяться у службовому чи трудовому підпорядкуванні, а відповідно, має бути порушення службового чи трудового розпорядку, а не встановленого порядку управління, за порушення якого передбачена адміністративна або дисциплінарна відповідальність.
Затверджуючи дисциплінарні статути, положення, правила, законодавець прямо вказує на дисциплінарну природу відносин, їх підпорядкування і регулювання процесуальним інститутом трудового права. Державна служба, служба в Збройних Силах України, МВС, СБУ — це особлива форма суспільно корисної праці, і правове регулювання її відбувається за допомогою спеціальних нормативних актів, в основу яких покладено принципи, форми і методи законодавства про працю. Дисциплінарна відповідальність, а відповідно, й дисциплінарні провадження осіб, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі, поміщених у дисциплінарні батальйони, регламентується Кримінально-виконавчим кодексом України (статті 68, 69, 71, 82, 132 та ін.) і є сферою кримінально-виконавчого процесу і відповідної, визнаної науковцями, галузі права, а не адміністративного.
Розгляд спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з неї (п. 2 ч. 1 ст. 17 КАСУ) зовсім не належить до дисциплінарних проваджень, а правовий спір виникає з приводу протиправних дій чи бездіяльності органу владних повноважень і оскаржуються саме ці дії, а не вирішуються спори у сфері трудових відносин.
Не належать до адміністративних проваджень і виконавчі провадження, оскільки, як зазначає В. К. Колпаков, виконавче провадження, організаційно і нормативно виокремлено у самостійний юридичний інститут виконавчого провадження1. Логіка діалектико-правового підходу до розгляду досліджуваної проблеми ставить виконавче провадження у площину правово-
1 Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 374.
го регулювання суспільних відносин за схемою: норми матеріального—процесуального—виконавчого права, тобто правове регулювання; вирішення справ; виконання рішень. Порушення цього правила невідворотно призведе до визнання виконавчого-кримінального, виконавчо-господарського, виконавчо-цивільного та виконавчо-адміністративного проваджень.
Ствердження С. В. Щербак, що виконавче провадження перебуває у сфері дії адміністративного процесу, на підставі того, що Державна виконавча служба входить до структури Міністерства юстиції України з усіма наслідками за ознаками органа виконавчої влади1, не виглядає цілком незаперечним. Адже Державний департамент України з виконання покарань — теж орган виконавчої влади зі спеціальним статутом, але виконавчо-виправні правовідносини складають окрему галузь права.
Державна виконавча служба забезпечує виконання рішень юрисдикційних органів не тільки у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності, а й у сферах цивільно- та господарсько-правових відносин публічного і приватного характеру. В цьому зв'язку місце виконавчого провадження в системі процесуальних відносин визначається, щонайменше, як самостійний юридичний інститут у системі виконавчих правовідносин.
Дискусійним залишається віднесення до адміністративного процесу проваджень за зверненням громадян. Як зазначалося раніше, звернення громадян є одним із винятків, коли в адміністративно-процесуальних відносинах виступає непубліч-ний суб'єкт права. Це вдалий винахід правлячої політичної сили тотального доносу зразка 1968 р.2, щоб підтримати міф про ефективність радянської системи управління, де всі питання вирішуються шляхом звернення громадян до органів владних повноважень, громадських, профспілкових організацій тощо, тільки не до суду.
Звернення громадян за усіма ознаками належить до адміністративних проваджень. Але згідно зі ст. 1 Закону України від 2 жовтня 1996 p., який, до речі, є удосконаленим варіантом зазначеного Указу Президії Верховної Ради СРСР від 12 квітня
1 Щербак С. В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого про
вадження в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2002. — С 7—8.
2 О порядке рассмотрения предложений, заявлений и жалоб граждан:
Указ Президиума Верховного Совета СССР от 12 апреля 1968 г. (с изм. и
доп. от 4 марта 1980 г., 2 февраля 1988 г. // Ведомости Верховного Совета
СССР. - 1968. - № 17. - Ст. 144; 1980. - № 11. - Ст. 192; 1988. — № 6.
- Ст. 94.