ДОКАЗИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

 

наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений ви­рок чи постанова суду (ч. 4 ст. 72 КАС України). Це положення застосовується лише в двох питаннях: чи мало місце діяння; чи вчинене воно цією особою. Наприклад, при відшкодуванні по­зивачеві шкоди, заподіяної корупційними діями за ознаками ст. 8 Закону України «Про боротьбу з корупцією», адміністра­тивний суд не може обговорювати вину відповідача чи встанов­лювати особу відповідача, оскільки ці питання з'ясовані при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Але правові наслідки корупційних дій, розмір шкоди, завданої по­зивачеві, підлягають дослідженню.

Загальновідомі обставини, які визнані судом, не потребують доказування. Одні автори вважають, що це — обставини, які відомі широкому колу осіб, у тому числі й складу суду, тому не потребують доказування, а об'єктивність їх існування очевид­на. Це в основному не дії, а події: землетрус, повінь, пожежа, інші стихійні лиха¹. Інші автори стверджують, що загальновідо-мість факту обумовлена обмеженістю в часі, просторі й за ко­лом осіб. Що з часом людська пам'ять здатна забувати події, їх деталі і хронологію, що окремі обставини можуть мати не тіль­ки регіональну, а й світову відомість, що окремими особам мо­жуть бути відомі певні факти. Саме тому ці обставини мають бути визнані судом як загальновідомі². Отже, обидві точки зору мають право на існування, однак у всіх випадках такі обстави­ни повинні бути визнані судом загальновідомими.

Визнані факти — це обставини, які визнаються сторонами. Ці обставини можуть не доказуватися, якщо проти цього: по-перше, не заперечують сторони; по-друге, у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до законодавства суд, орган владних повнова­жень (посадова особа) оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням (ст. 86 КАСУ, ст. 252 КУпАП), що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. При цьому варто звернути увагу, що оцінка до­казів здійснюється судом (суддею), органом владних повнова-

¹ Чорнооченко С І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.:
Центр навч. літератури, 2004. — С. 117.

² Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­
ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов,
О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей,
2005. — С. 192.

жень (посадовою особою) після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами, заслуховування додаткових по­яснень, свідчень, дослідження додаткових доказів, якщо вони є, і передує прийняттю рішення у справі.

Об'єктом оцінки виступають як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. Оцінка доказів безпосередньо пов'язана з дотриманням законності їх зібрання і перевірки, складання процесуальних документів, урахуванням якісних (допустимості, достовірності доказів) та кількісних (достатності доказів) оз­нак. В оцінці доказів певним чином беруть участь і особи, які є учасниками адміністративної справи, котрі шляхом клопо­тань, заперечень, пояснень висувають додаткові питання і роб­лять власні висновки щодо оцінки доказів.

Усі докази мають однакову силу і не мають для суду, орга­ну, уповноваженої особи наперед встановленої сили. Оцінка доказів здійснюється на підставі принципів: верховенства пра­ва; законності, рівності всіх учасників адміністративного про­цесу перед законом; змагальності сторін; диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.