ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

 

та зміст позову в цивільному та господарському процесах до­сліджені на досить високому рівні. Інша справа — це зв'язок власне «позову» з «правом на адміністративний позов».

Право на адміністративний позов у юридичній літературі визнається за своєю структурою складним і розглядається як нерозривна єдність двох його сторін: процесуально-правової та матеріально-правової¹.

Процесуально-правова сторона позову — це вимога позивача до суду з проханням про розв'язання публічно-правового спору по суті і захисту порушених прав та інтересів. При цьому ця вимога повинна мати певні об'єктивні передумови, а саме:

а) підвідомчість позовної заяви даному адміністративному суду (статті 18—20 КАСУ); б) наявність відповідача чи позивача (наприклад, чи припинено або ліквідовано орган владних пов­новажень, юридичну особу, яка звернулася до суду з адміністра­тивним позовом; в) чи не пропущено строки звернення до ад­міністративного суду (ст. 99 КАСУ). Процесуально-правова сторона позову відбиває право на звернення до адміністратив­ного суду.

Матеріально-правова сторона позову — це спірна вимога по­зивача до відповідача, без якої не може бути позову. При цьому спірна вимога повинна мати певні суб'єктивні передумови, а саме: а) наявність у особи адміністративної процесуальної правосуб'єктності (ст. 48 КАСУ); б) особа повинна бути впев­неною, що її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-пра-вових відносин порушені й потребують захисту в адміністра­тивному суді (ст. 104 КАСУ). Матеріально-правова сторона позову відбиває право на задоволення позову.

Адміністративний позов складається з трьох елементів, які визначають його зміст. Такими елементами є підстава, предмет та зміст позову².

Підставу позову складають юридичні факти, на яких пози­вач обґрунтовує свої позовні вимоги до відповідача. Важливе

¹ Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.:
Центр навч. літератури, 2004. — С. 124; Кодекс адміністративного судо­
чинства України: Науково-практичний коментар; За ред. С. В. Ківалова,
О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк,
М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 246.

² Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­
ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов,
О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей,
2005. - С. 27.

значення, крім юридичних фактів, має правова підстава чи доказові факти, на основі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність порушених прав. Наприклад, рішен­ня Київради від 26 вересня 2002 р. № 47/207, додаток № 2, пункт 8.2 у частині примусового переміщення транспортних засобів у разі їх залишення водієм у порушення правил зупин­ки і стоянки, може викликати певний сумнів щодо його легі-тимності, оскільки порядок зупинки і стоянки транспортних засобів регламентується Правилами дорожнього руху, а від­повідальність за порушення цього порядку передбачена ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушен­ня. Проте підстави позову не можна змішувати з нормами права, на які посилається позивач, а також із документами, які є письмовими доказами фактів¹. Підстава позову складає ту частину позову, яка характеризує його процесуально-пра­вову сторону.

Предмет позову складають матеріально-правові вимоги по­зивача до відповідача, перелік яких законодавцем викреслено у ч. З ст. 105 КАС України. Саме з приводу цих вимог адміністра­тивний суд має прийняти рішення у справі. Це може бути ви­мога про скасування або визнання нечинним рішення відпові­дача повністю чи окремих його положень та ін. Стосовно, на­приклад, зазначеного раніше рішення Київради від 26 вересня 2002 р. № 47/207 позивач може вимагати прийняття рішення судом про визнання нечинним п. 8.2 цього рішення як такого, що суперечить Правилам дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України. Предмет позову скла­дає ту частину позову, яка характеризує його матеріально-пра­вову сторону.

Зміст позову — це зазначена позивачем форма судового за­хисту, за якою позивач вимагає від суду прийняття певного рішення, передбаченого частинами 3—4 ст. 105 КАС України:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповіда­ча—суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача—суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача—суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

¹ Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 125.