Формами реалізації кримінально-правової політики є законодавча, інтерпретаційна, правозастосовча діяльність держави, а також діяльність державних органів, громадських, наукових, навчальних організацій і закладів з правового виховання громадян.
Правотворчість – це та форма здійснення кримінально-правової політики, при якій відбувається формування такої політики держави завдяки створенню кримінально-правових норм та їх формальному вираженні. Оскільки кримінально-правова політика – це частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами матеріального кримінального права, то формування кримінально-правової політики полягає у кримінально-правовій правотворчості, тобто у створенні норм матеріального кримінального права.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 85 Конституції України визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики віднесене до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Парламенту належить також і прийняття законів, в яких має виражатися державна внутрішня та зовнішня політика (у тій її частині, яка здійснюється Верховною Радою України). Нарешті, згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. Це означає, що тільки закон про кримінальну відповідальність є тим нормативно-правовим актом, який визначає, які діяння визнаються злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. І у зв’язку з цим ніякі інші положення жодних інших нормативно-правових актів не можуть містити кримінально-правових норм.
Таким чином, єдиним суб’єктом правотворчості в Україні є Парламент – Верховна Рада України, яка здійснює правотворчу кримінально-правову політику (формує кримінально-правову політику) шляхом прийняття законів про кримінальну відповідальність: Кримінального кодексу України та законів про внесення змін і доповнень до нього. При цьому слід зазначити, що кримінальному праву, вираженому в законі про кримінальну відповідальність, притаманний принцип стабільності. У кримінально-правовій політиці постійно стабільні тільки принципи, відповідно до яких вона здійснюється: принцип верховенства діяльності з протидії злочинності; принцип диференціації та індивідуалізації відповідальності та покарання; принцип економії репресії; принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинення злочинів; а також загальноправові принципи: законності, рівності громадян перед законом, вини, справедливості та гуманізму. Конкретний зміст кримінально-правової політики визначається тим періодом, в якому розвивається держава. Вона тому може неодноразово цілком чи частково змінюватися в межах дії одного закону про кримінальну відповідальність.
При реалізації інтерпретаційної форми кримінально-правової політики відбувається роз’яснення змісту приписів ЗКВ, віднайдення дійсного змісту правових норм, що відображаються у цих приписах, а також віднайдення та розв’язання колізій цих приписів з нормами інших галузей законодавства, зокрема – з нормами Конституції України. Інтерпретація закону про кримінальну відповідальність здійснюється шляхом його тлумачення[33]. Інтерпретаційна форма кримінально-правової політики здійснюється Конституційним Судом України.
Правозастосовча кримінально-правова політика полягає у втіленні у життя тих законодавчих приписів, які вироблені при формуванні кримінально-правової політики Верховною Радою України та закріплені в законодавстві України про кримінальну відповідальність. Таким чином реалізація кримінально-правової політики здійснюється шляхом застосування норм КК України.
У теорії права реалізацією правових норм вважається запровадження їх у поведінку суб’єктів права[34]. Реалізація норми закону – це досягнення мети законодавця. Існують чотири форми реалізації закону: виконання, використання, дотримання, застосування[35]. Остання форма реалізації закону, а саме його застосування, є прерогативою органів державної влади і полягає у їх владній, організовуючій діяльності, що має на меті забезпечити суб’єктам, яких стосуються законодавчі приписи, реалізацію належних їм прав та обов’язків. Реалізація закону про кримінальну відповідальність, як закону, що більшою мірою звернутий до судів та органів кримінального переслідування[36], може бути здійснена лише у формі його застосування цими органами. Під час такого застосування, здійснюється логічна операція підведення одиничного під загальне, або, як писав Г. В. Ф. Гегель, загальне визначення закону зламлюється до окремого конкретного випадку[37]. Тобто загальне визначення законодавцем злочинності чи караності діяння, загальне визначення правил призначення покарання, звільнення від нього чи від кримінальної відповідальності конкретизується і реалізується для кожного конкретного випадку вчинення особою суспільне небезпечного діяння та вирішення питання про притягнення такої особи до кримінальної відповідальності. І. О. Покровський зазначав, що закон не діє механічно; для своєї реалізації він потребує живого посередника, який застосує його до конкретного випадку. Таким посередником є суд[38].
Отже, правозастосовча форма кримінально-правової політики здійснюється виключно судами шляхом застосування положень законодавства України про кримінальну відповідальність до реальних випадків вчинення передбачених ним суспільно небезпечних діянь.
Останню форму кримінально-правової політики складає діяльність державних органів, громадських, наукових, навчальних організацій і закладів з правового виховання громадян. Правове виховання, як і будь-яке інше виховання, є одночасно і об’єктивним, і суб’єктивним процесом. З одного боку, людина виховується під впливом всіх об’єктивних умов життя, а, з іншого боку, виховання є свідома цілеспрямована діяльність суспільства, метою якої є вплив на свідомість людини, її характер, якості особистості тощо. Кримінально-правове виховання громадян – цілеспрямована систематична діяльність, здійснювана державними і громадськими установами, спрямована на формування стійких якостей громадян, що забезпечують як знання, так і дотримання ними кримінально-правових норм. Розрізняють загальну і спеціальну мету кримінально-правового виховання. Перша полягає у формуванні і підвищенні рівня кримінально-правової свідомості законослухняних громадян і забезпечення на основі знання закону про кримінальну відповідальність і позитивного ставлення до його приписів правомірної поведінки. Інша – у корекції елементів кримінально-правової свідомості і поведінки громадян, які вступили в конфлікт із законом. Кримінально-правове виховання покликане забезпечити кримінально-правову свідомість громадян України.