Призначене покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину, повинно бути обов’язково виконано. Однак, у деяких випадках, для досягнення мети покарання, зазначеної у ст. 50 КК, реалізовувати його немає необхідності, завдяки чому доцільнішим є звільнення особи від реального відбування покарання або його пом’якшення.
В радянський період, а також протягом останніх десятиліть окремі аспекти проблеми звільнення від покарання та його відбування розглядались в працях В. І. Антипова, Л. В. Багрій-Шахматова, М. І. Бажанова, М. О. Бєляєва, Є. В. Благова, Г. С. Гаверова, І. М. Гальперіна, В. П. Герасименка, І. І. Гореліка, В. К. Дуюнова, А. В. Іщенка, В. І. Зубкової, І. І. Карпеця, Г. А. Кригера, Л. Л. Круглікова, О. О. Книженко, О. О. Мяснікова, С. В. Сахнюка, М. А. Скрябіна, М. Н. Становського, В. В. Сташиса, А. Х. Степанюка, П. П. Осипова, В. В. Похмелкіна, Л. А. Прохорова, Г. І. Чечеля, М. Д. Шаргородського та ін.
Монографічні роботи із зазначеної тематики на цей час відсутні. Крім того, незважаючи на широке застосування цього кримінального правового засобу впливу на осіб, які вчинили злочини, переконливої позиції стосовно юридичної природи звільнення від покарання та його відбування в науці кримінального права немає.
Так, деякі автори розглядають інститут звільнення від покарання або його відбування як особливий порядок застосування покарання, інші – як особливий порядок відбування покарання (виконання вироку).
Деякі вчені намагаються дати визначення звільнення від покарання розуміється як акту правосуддя, що застосовується в особливій процесуальній формі щодо особи, яка визнана винною у вчиненні злочину, на підставі якого ця особа повністю звільняється від призначеного їй покарання або воно пом’якшується чи замінюється на більш м’яке[735]. Однак, помилування не є актом правосуддя, оскільки воно здійснюється Президентом України.
В. К. Грущук під звільненням від покарання розуміє «гуманний акт компромісу з боку держави, що здійснюється за наявності передбачених законом підстав і умов компетентним органом держави (судом, Президентом України), який полягає у звільненні засудженого від осуду його особи та вчиненого ним діяння і перетерпіння тих передбачених законом позбавлень і обмежень його прав і свобод, в яких проявляється зміст покарання, від судимості з метою забезпечення реалізації завдань запобігання та вчинення злочинів як засудженими, так і іншими особами»[736].
Це визначення відображає всі без винятку сутністі сторони цього кримінально-правового засобу впливу на осіб, які вчинили злочин, але, на наш погляд, воно є дуже перевантаженим. У визначенні достатньо послатися на те, що звільнення від покарання та його відбування є засобом кримінально-правового впливу на зазначених осіб, щоб не вказувати на мету застосування кожного різновиду таких засобів, оскільки вона для них є спільною – забезпечення реалізації завдань кримінального права України.
В. І. Осадчий визначає звільнення від покарання та його відбування як «передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування»[737]. Взагалі не вказуючи на можливість пом’якшення покарання під час його відбування, а також на суб’єкта застосування цього засобу.
Очевидно, вирішення цього питання полягає в певному приведенні цих точок зору до однієї центральної ідеї: звільнення від покарання є своєрідною формою реалізації кримінальної відповідальності[738].
Оскільки кримінальна відповідальність реалізується в межах кримінально-правових та кримінально-виконавчих відносин, звільнення від покарання є юридичним фактом, який тягне за собою припинення кримінально-правових (або перехід їх у стан судимості особи) чи кримінально-виконавчих відносин у зв’язку із здійсненням суб’єктами цих правовідносин своїх прав і обов’язків[739].
Отже, звільнення від покарання та його відбування є кримінально-правовим засобом впливу, що полягає у незастосуванні судом відносно особи, яка визнана винною у вчиненні злочину, реального відбування призначеного покарання або у звільненні її компетентним органом держави (судом, Президентом України) від подальшої реалізації покарання, що вже відбувається, або у його пом’якшення чи заміні на більш мяке.
За своєю правовою природою звільнення від покарання має істотну подібність із близьким правовим інститутом – звільненням від кримінальної відповідальності. Однак при всій їх подібності, між ними існують суттєві розходження, що випливають з особливостей умов і юридичних наслідків їхнього застосування. Реалізація потенційної кримінальної відповідальності починається на стадії досудового слідства, містить у собі виконання покарання і завершується погашенням чи зняттям судимості. Завдяки цьому звільнення від кримінальної відповідальності можливо на більш ранньому етапі провадження у справі – на стадії досудового слідства, у той час як звільнення від покарання здійснюється після винесення судом обвинувального вироку. Однак у будь-якому разі це право належить лише суду. Так, звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснює виключно суд у порядку, встановленому статтями 6, 7, 71, 72, 810, 111 КПК, під час досудового та судового розгляду справи, апеляційного, касаційного і виключного провадження відповідно до статей 248, 282, 376, 4001 та п. 2 ч. 1 ст. 4004 КПК[740].
На думку автора, інститут звільнення від покарання та його відбування – своєрідна форма реалізації кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини, зі специфічною її індивідуалізацією.
Так, С. Д. Шапченко зазначає, що принципова відмінність будь-яких проявів інституту звільнення від покарання та його відбування від будь-яких різновидів звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що в межах інституту звільнення від покарання та його відбування особа в тій чи іншій мірі обов’язково несе кримінальну відповідальність і остання лише пом’якшується (може бути пом’якшена), в межах же інституту звільнення від кримінальної відповідальності особа не несе такої відповідальності взагалі[741].
Існують відмінності й у правових наслідках, що спричиняє застосування розглядуваних інститутів. Звільнення від кримінальної відповідальності, крім випадків передбачених статтями 47 і 97 КК, є безумовним і виключає можливість застосування надалі зазначених у законі заходів негативного впливу. Звільнення від покарання, навпаки, у більшості випадків визнається умовним і допускає можливість реалізації відносно засудженого примусових заходів при настанні відповідних обставин (наприклад, у разі одужання особи, звільненої від покарання за хворобою (ч. 4 ст. 84 КК).
Підставами звільнення особи від покарання є усунення чи істотне зниження суспільної небезпечності особи, завдяки чому виконання покарання стає недоцільним. У разі звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК), підставою для застосування такого звільнення є неможливість подальшого відбування покарання засудженим. Крім того, при звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років, в основу звільнення їх від відбування покарання покладено розуміння соціальної доцільності, коли в інтересах сім’ї виконання покарання відкладається до досягнення дітьми відповідного віку.
Закон про кримінальну відповідальність містить відповідні положення щодо звільнення від покарання та його відбування у розділі XII Загальної частини КК (статті 74–87), якими передбачені такі види звільнення від покарання та від відбування реально призначеного судом покарання або від подальшого відбування покарання: 1) звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості і на час розгляду справи в суді за певних умов (бездоганна поведінка і сумлінне ставлення до праці) не може вважатися суспільно небезпечною; 2) звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років; 4) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; 5) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 6) заміна невідбутої частини покарання більш м’яким; 7) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 8) звільнення від покарання за хворобою; 9) звільнення від покарання на підставі закону України про амністію; 10) звільнення від покарання на підставі акта про помилування.
Особливим видом звільнення від покарання є звільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом’якшує призначене особі покарання. Цей вид звільнення від відбування покарання є особливим, оскільки розділ XII КК не вказує на звільнення у зв’язку із зміною закону про кримінальну відповідальність та поширення на відповідні категорії засуджених правила про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі, яке передбачено ст. 5 КК. Це питання докладно було проаналізовано у відповідній темі цього посібника, а зараз лише нагадаємо, що закон, який декриміналізує ті чи інші діяння або пом’якшує покарання, яке передбачається за їх вчинення, поширюється на осіб, засуджених за відповідні злочини до набрання чинності новим законом про кримінальну відповідальність. У зв’язку з цим такі особи або повністю звільняються від подальшого відбування покарання (ч. 2 ст. 74 КК), або його строк скорочується до меж, передбачених новим законом про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 74 КК).
Серед цих видів звільнення від покарання та його відбування, що передбачені розділом XII Загальної частини КК (статті 74–87), а також, передбачених розділом XV Загальної частини КК, нами виділяються так звані спеціальні підстави такого звільнення, оскільки вони сформувалися в перебігу диференціації й інтеграції нормативного матеріалу у зв’язку з особливостями правового статусу особи засудженого[742]. Такими видами звільнення від покарання та його відбування є: 1) звільнення від покарання та його відбування неповнолітніх: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК), б) звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК), в) звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК), г) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК); 2) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 84 КК).
В кримінальному праві усі види звільнення від покарання та його відбування прийнято поділяти на дві групи: безумовні та умовні.
До безумовних видів звільнення від покарання та його відбування, тобто таких, при яких ніякі обставини, що виникли після звільнення, не можуть потягти перегляд цього рішення по суті, відносяться: звільнення від відбування покарання особи, яка втратила суспільну небезпеку (ч. 4 ст. 74 КК); звільнення у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), звільнення від більш тяжкого покарання шляхом заміни невідбутої частини його більш м’яким (ст. 82 КК), звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (ч. 3 ст. 84 КК), звільнення від покарання законом про амністію (ст. 86) і актом про помилування (ст. 87 КК).
До умовних видів звільнення від покарання та його відбування, тобто таких, що можуть бути відмінені при порушенні особою певних вимог, які вона зобов’язана виконувати протягом встановленого їй іспитового строку, відносяться: звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК), звільнення від покараннязахворобою (ч. ч. 1 і 2 ст. 84 КК).
Амністія і помилування не входять до жодної з груп (безумовних чи умовних видів звільнення від покарання та його відбування), хоча найчастіше за все вони застосовуються як безумовні види звільнення. Разом з тим, суто з теоретичної точки зору можливі випадки видання актів амністії та помилування, які передбачають відповідні умови їх застосування.
Імперативними (обов’язковими) для суду є: звільнення особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК); зниження засудженому до максимальної межі покарання за новим, більш м’яким законом (ч. 3 ст. 74 КК); звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ч. 1 ст. 80 КК); звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК); звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (ч. 3 ст. 84 КК). Інші види звільнень є дискретними (факультативними), рішення по яких приймається судом за своїм розсудом[743].
Таким чином, значення інституту звільнення від покарання полягає у стимулюванні процесу виправлення засуджених, що сприяє досягненню суспільно корисної мети. Так, можливість умовно-дострокового звільнення спонукує засуджених активно доводити своє виправлення, дотримуючись режиму і сумлінно відносячись до своїх обов’язків. Поряд з цим, можливість звільнення особи від покарання дозволяє припинити чи пом’якшити кримінально-правовий примус, коли досягнення мети покарання, зазначеної у ст. 50 КК, можливо іншим, не пов’язаним з його реальним відбуванням, шляхом. Це суттєво сприяє реалізації принципів справедливості і гуманізму.