Судимість має строковий характер. Закон визначає момент виникнення (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком) та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов’язані із закінченням певних строків, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення[883].
До позитивних сторін КК слід віднести те, що ч. 1 ст. 88 Кодексу містить вказівка про анулювання всіх правових наслідків, пов’язаних із судимістю, після її погашення чи зняття. Це означає, що особою вважається такою, яка не має судимості і раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Особа, судимість якої погашена або знята судом в установленому законом порядку, при вступі у ті чи інші правовідносини має право твердити, що не є судимою[884]. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі й при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим[885].
Погашення судимості випливає із закону і не потребує для цього прийняття якогось спеціального рішення суду або спеціального документа. У більшості випадків автоматичне погашення вимагає від засудженого, який відбув покарання або закінчився строк випробування, дотримання певних умов, основними з яких є: відбуття ним основного і додаткового покарання, закінчення строків погашення судимості; невчинення до закінчення строку погашення судимості нового злочину.
Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» зазначав, що під час розгляду справ про повторні злочини, в яких вирішується питання про наявність чи відсутність судимості, і справ про її зняття суди мають керуватися вимогами ст. 55 КК 1960 р. чи статей 88–91, 108 (що передбачає особливості застосування судимості до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісімнадцятирічного віку) КК 2001 р., а також ст. 414 КПК, якою регламентовано порядок розгляду судом клопотань про зняття судимості. Крім того, необхідно враховувати, що згідно з п. 11 розд. II «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р. правила щодо погашення і зняття судимості, встановлені КК 1960 р., поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності новим Кодексом, за винятком випадків, коли відповідно до його положень пом’якшується кримінальна відповідальність цих осіб. Установивши, що попередня судимість погашена, суди повинні зазначати у вироку, що особа не має судимості, з посиланням на відповідні норми КК 1960 р. чи КК 2001 р. залежно від того, за нормами якого закону вирішено це питання[886].
Слід зазначити, що у ст. 55 КК 1960 р. строк погашення судимості встановлювався залежно від виду призначеного покарання або від строку фактично відбутого покарання. Найважливішими положеннями цієї статті були такі:
1) такими, що не мають судимості визнавались особи, засуджені до будь-якого виду покарання, передбаченого КК;
2) строк погашення судимості визначався тривалістю строку основного покарання незалежно від тяжкості вчиненого особою злочину;
3) при достроковому звільненні засудженого від подальшого відбування покарання, строк погашення судимості обчислювався виходячи з фактично відбутого основного покарання з моменту звільнення від відбування основного й додаткового покарання;
4) судимість погашалася на підставі відбутого покарання, строку погашення судимості, що минув та за умови, якщо особою не вчинено нового злочину протягом визначеного законом строку. Вчинення нового злочину означало переривання перебігу строку погашення судимості. У такому разі строк погашення судимості за перший злочин обчислювався заново після фактичного відбуття покарання за останній злочин;
5) щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на строк більше 10 років й особливо небезпечних рецидивістів, установлювався особливий порядок зняття судимості. Така категорія осіб не повинна протягом 8 років від дня відбуття покарання вчинити новий злочин. Крім того, судом мало бути ухвалене рішення про зняття судимості при встановленні факту виправлення засудженого й відсутності необхідності вважати його таким, який має судимість;
6) дострокове зняття судимості могло бути здійснене судом за клопотанням громадських організацій або трудового колективу тільки щодо осіб, засуджених до позбавлення волі після відбуття ними покарання. Обов’язковою умовою дострокового зняття судимості була наявність доказів виправлення особи, про що свідчила зразкова поведінка та чесне ставлення до праці[887].
У той час як КК 2001 р. строк погашення судимості встановлює залежно не тільки від виду призначеного покарання (пункти 1–6 ст. 89 КК), а й від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6-9 зазначеної статті), тобто незалежно від строків призначеного судом покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання.
Так, відповідно до статті 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються:
1) особи, засуджені відповідно до статті 75 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;
4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
Враховуючи перші два пункти статті 89 КК, не можна погодитися з визначенням П. Л. Фріса, який під погашенням судимості розуміє автоматичне припинення дії інституту судимості відносно особи, засудженої за вироком суду до реального відбування покарання, після закінчення перебігу встановлених законом строків[888]. Вказані пункти стосуються осіб, які проходять випробування і реально не відбувають покарання, але вони зазначені в переліку осіб, щодо яких судимість погашається після закінчення іспитового строку або після відбуття додаткового покарання, якщо його тривалість перевищує іспитовий строк.
Виходячи з цього, погашення судимості – це автоматичне припинення дії інституту судимості відносно особи, якій призначене покарання, що було нею відбуто або вона була звільнена від подальшого його відбування, або звільнена на від відбування покарання з випробуванням, після закінчення строків, встановлених ст. 89 КК, за умови невчинення нею злочинів протягом таких строків.
У зв’язку з особливостями застосування судимості до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, судам необхідно в кожному конкретному випадку з’ясовувати, в якому віці особою було вчинено попередній злочин. Якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18 років, до неї мають застосовуватися положення не тільки статей 88–91 КК, а й статті 108 КК[889].
Обчислення строків погашення судимості.Погашення судимості настає автоматично (без будь-якого рішення) із закінченням визначеного в законі строку після фактично відбутого покарання, але за умови, що особа протягом такого строку не вчинить нового злочину.
У строк судимості як правило включаються такі три періоди: 1) час між днем набрання обвинувальним вироком законної сили і до дня початку виконання покарання; 2) час виконання (відбування) покарання (як основного, так і додаткового, якщо воно виконується після відбування основного покарання) чи частини цього часу (наприклад, при зарахуванні в строк покарання попереднього ув’язнення – ст. 72 КК – тривалість стану судимості відповідно скорочується). До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м’якого покарання (основного та додаткового); 3) іспитовий строк (від одного року до восьми років), перебіг якого після застосування покарання як строкового, так і одноактного характеру необхідний для погашення чи зняття судимості. Саме ці періоди, вказані в ст. 89 КК, диференційовано щодо окремих видів покарань, різних за тяжкістю злочинів і строків покарання. При цьому строк погашення судимості починає текти з наступного дня після закінчення відбуття основного і додаткового покарання.
При призначенні штрафу днем, коли починається текти строк погашення судимості слід вважати день, наступний після сплати його повної суми. Якщо особі було призначене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то строк погашення судимості починає текти після спливу останнього дня відбування цього виду покарання[890].
Відповідно до ст. 5 КК 2001 р. на осіб, які були засуджені за КК 1960 р. до позбавлення волі на строк більше десяти років і щодо яких відповідно до п. 8 ст. 55 цього Кодексу питання про погашення судимості вирішувалося судом, поширюється положення п. 9 ст. 89 КК 2001 р. про те, що особи, засуджені за особливо тяжкий злочин, визнаються такими, які не мають судимості, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину.
Відповідно до п. 9 розд. II «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р. погашення незнятої судимості у осіб, які раніше були визнані особливо небезпечними рецидивістами і відбули призначене їм покарання, здійснюється за правилами, передбаченими статтями 89 і 90 Кримінального кодексу.
Частина 5 статті 90 КК містить вимогу щодо поведінки особи. Так, якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У такому разі строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин. Це означає, що раніше відбута частина строку погашення судимості анулюється і не береться до уваги, цей строк починає текти заново в повному обсязі[891]. На відміну від положень, що містяться у ч. 4 ст. 55 КК 1960 р., при перериванні строку погашення судимості після фактичного відбуття покарання за останній злочин строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин (а не за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них)[892].
Отже, законодавець обґрунтовано закріпив положення стосовно того, що вчинення нового злочину до закінчення строку погашення судимості перериває такий строк. Це положення покликано посилити профілактичну роль судимості як кримінально-правового засобу впливу на осіб, які вчинили злочини. Законодавець тим самим створює правові підстави для ефективної протидії рецидивній злочинності шляхом установлення більш суворого покарання за рецидив злочинів і більш суворого режиму УВП, а також інших додаткових перепон для застосування заохочувальних норм кримінального права.