Одним із найважливіших моментів під час відправлення правосуддя в кримінальній справі є визначення судом кримінально-правових ознак вчиненого винним діяння, тобто кваліфікація злочинів. Як свідчить аналіз судової практики України в кримінальних справах, більшість вироків змінюється і скасовується через неправильну кваліфікацію злочинів, що вказує на певну недосконалість правосуддя в Україні. Однією з причин цього, на наш погляд, є недостатнє використання при здійсненні правосуддя, а також у прокурорсько-слідчій практиці тлумачення законів. За своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Перш ніж застосувати ту чи іншу норму, треба усвідомити її справжній зміст, а в деяких випадках і роз’яснити її.
Тлумачення закону – це складний вольовий процес, спрямований на встановлення точного змісту, що міститься в нормі права, приписі, обнародування його для загального відома. Цей процес складається з двох частин (елементів): суб’єкт, який тлумачить, (інтерпретатор) спочатку усвідомлює зміст правової норми для себе, вирішує, як він буде діяти, а потім з метою встановлення однакового розуміння і застосування роз’ясняє значення і зміст правового припису всім зацікавленим особам. У процесі інтерпретації закону суб’єкт тлумачення повинен з’ясовувати його дійсний зміст, використовуючи ті чи інші загальні прийоми та засоби інтерпретації нормативно-правових приписів, але одночасно обов’язково зосередивши свою увагу на її відповідності принципам права, які є концентрованим вираженням духу законів[55].
Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб’єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. В теорії кримінального права існують й інші критерії класифікації тлумачень закону про кримінальну відповідальність.
Залежно від суб’єкта, який роз’яснює закон, розрізняють офіційне (дається уповноваженими на те суб’єктами, міститься в спеціальному акті, тягне юридичні наслідки) та неофіційне (не має юридично обов’язкового значення і позбавлено владної сили), яке має два різновиди: судове і наукове (або доктринальне) тлумачення
Офіційне (легальне) тлумачення – встановлення точного змісту кримінально-правової норми, що здійснюється органом державної влади, уповноваженим на те законом. До прийняття Конституції України 1996 року Верховна Рада України мала право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення називалося автентичним, тобто роз’яснення закону самим органом законотворчості. Тепер Верховна Рада України під час прийняття законів за необхідності дає визначення окремих понять і термінів у примітці до самого закону або у статті 1 закону. Отже, автентичне тлумачення Верховною Радою України не застосовується.
Офіційне тлумачення здійснюється Конституційним Судом України. Згідно зі ст. 147 Конституції України «Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України». Конституційний Суд України як суб’єкт офіційного тлумачення не може здійснювати тлумачення законодавства за власною ініціативою, відмовляється від тлумачення при наявності прогалин у законодавстві та зв’язаний ще деякими обмеженнями[56].
Судове тлумачення – це найпоширеніше і найчастіше за все застосовуване тлумачення, яке відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня застосовує по кожній справі певні кримінально-правові норми, з’ясувавши їх зміст та відповідність Конституції. У разі невідповідності закону про кримінальну відповідальність Конституції суд повинен застосувати норму Конституції як норму прямої дії[57].
У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається за мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції України, може порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів[58].
Судове тлумачення має два різновиди: 1) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи. Цей вигляд тлумачення здійснює суд будь-якої інстанції. Таке тлумачення є обов’язковим тільки по тій справі, у зв’язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може виходити від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ; 2) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найскладніших питань застосування КК. Внаслідок вивчення і узагальнення судової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури ПВСУ має право давати роз’яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз’яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб’єкти застосування норм КПР. Однак такі роз’яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширювати його зміст. ПВСУ – не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які повинні ґрунтуватися на законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені практикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства. Але положення, які містяться у постановах ПВСУ, є обов’язковими для судів[59].
Наукове (доктринальне) тлумачення – це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов’язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку науки кримінального права, враховується при підготовці нових законів про кримінальну відповідальність, допомагає практиці в правильному застосуванні таких законів. Суди, прокурори, слідчі і особи, які провадять дізнання, сьогодні не зацікавлені у використанні наукового тлумачення при здійсненні кваліфікації злочинів. Зазвичай це не може не перешкоджати правосуддю.
Якщо взяти, наприклад, Англію, яка має досить розвинуту культуру правосуддя, до джерел кримінального права відносять і доктринальні праці юристів. Великим авторитетом користуються праці відомих юристів різних поколінь. В Англії прийнято розрізняти два види керівних юридичних творів. До першого належать класичні праці, які використовуються як первинні джерела загального права, наприклад, «Інтуїції» Е. Ковка, праці Хейла, Фостера. Другий вид – це сучасна навчальна юридична література, яка не є зібранням обов’язкових норм незважаючи на те, що її часто цитують.
Прийомами (засобами) тлумачення закону про кримінальну відповідальність є: граматичне, систематичне, логічне, історико-політичне і спеціально-юридичне тлумачення.
Граматичне (або філологічне) тлумачення – це з’ясування змісту кримінально-правової норми, що здійснюється на основі правил граматики, морфології і синтаксису, а також з’ясування значення і змісту слів, термінів, понять, що застосовані в законі про кримінальну відповідальність. Так, із змісту ч. 2 ст. 19 КК «Осудність» випливає, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Тобто для визнання особи неосудною за цією статтею досить встановити один із зазначених у ній критеріїв, оскільки між поняттям «усвідомлювати свої дії (бездіяльність)» і «керувати ними» стоїть роз’єднувальний союз «або».
Систематичне тлумачення – це з’ясування змісту правової норми шляхом установлення її зв’язку з іншими нормами цього ж або іншого закону. Найчастіше зіставляється положення різних норм Кримінального кодексу. Досить часто норма КК, що тлумачиться, зіставляється з нормами КПК, адміністративного, фінансового цивільного, господарського чи трудового законодавства. Так, для тлумачення змісту ст. 371 КК, в якій використані поняття «затримання», «привід», «арешт», потрібно звернутися до відповідних статей КПК.
За допомогою історико-політичного тлумачення з’ясовуються: по-перше, історичні умови видання нормативного акта, по-друге, соціально-політична мета, яку переслідував законодавець, приймаючи цей акт. Необхідність цього способу викликається тим, що за допомогою лише встановлення правових зв’язків неможливо глибоко і всебічно усвідомити значення і зміст норми права. Історико-політичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону в різних аспектах: з урахуванням ретроспективного та сучасного обсягу кримінально-правового регулювання однойменного інституту; з урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільно небезпечного діяння та подальшу зміну обсягів такої криміналізації, наприклад, чинна редакція ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів) виникла внаслідок неодноразових змін і доповнень норми КК 1960 року, які були обумовлені процесом становлення нової фінансової системи та зміни форм власності.
Історико-політичне тлумачення полягає й у встановленні обсягів правового регулювання певного інституту та його колишнього аналогу, а також взаємозв’язків його з інститутами, що існували раніше, наприклад, з інститутом аналогії ЗКВ, який формально існував у законодавстві до 1958 р.
Очевидно, що будь-який вид тлумачення немислимий поза законами логіки. При логічному тлумаченні закони логіки використовуються самостійно, відокремлено від інших способів. В такому випадку досліджується логічний зв’язок окремих положень закону за правилами формальної логіки. Аналізу піддаються не самі по собі слова, як при граматичному тлумаченні, а поняття, що позначаються ними, явища та їхнє співвідношення між собою. При цьому застосовуються такі прийоми, як логічне перетворення, виведення похідних норм, висновки з понять, доведення до абсурду.
У логічній структурі правових норм відображаються особливості законодавчої техніки. Правозастосовним органам необхідно здійснити уявне перетворення в процесі участі. Наприклад, стаття 115 КК України «умисне вбивство... карається ...». Однак наказується не саме вбивство, а особа, яка його вчинила. Перетворений текст буде виглядати в такий спосіб: «особі, яка вчинила умисне вбивство... може бути призначене покарання у виді...».
Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку його застосування як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивідуалізації відповідальності (покарання), оскільки всі склади злочинів в Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конструкцій, що містять загальне поняття складу злочину[60].
Крім того, структура кримінально-правової норми, як і інших правових норм, не завжди збігається зі структурою закону про кримінальну відповідальність. Тому одна норма може бути сконструйована з окремих структурних частин, які містяться у різних статтях КК або навіть у різних галузях законодавства чи в якихось підзаконних актах (наприклад, інструкції з правил техніки безпеки якогось підприємства).
Спеціально-юридичне тлумачення ґрунтується на професійних знаннях юридичної науки і законодавчої техніки. Таке тлумачення передбачає дослідження техніко-юридичних засобів і прийомів вираження волі законодавця. Воно розкриває зміст юридичних термінів, конструкцій тощо. Це обумовлено тим, що в сфері законодавчої стилістики існує своя мова законів як особливий стиль мови й у зв’язку з цим використовуються терміни і конструкції, які є специфічні для законотворчості. Тому правильність правової кваліфікації обставин справи, юридична оцінка вчиненого, залежить, перш за все, від розкриття своєрідності мови законів, тобто усвідомлення змісту юридичних понять, категорій, конструкцій тощо.
Цей спосіб обумовлений ще й тим, що наука може формулювати нові юридичні поняття і категорії, які використовуються законодавцем. Інтерпретатор змушений звернутися до наукових витоків, де знаходить готовий аналіз тих чи інших термінів норм права, оціночних понять (тяжкі наслідки, істотна шкода, особливо великий розмір, неустойка, штраф, застава, поручительство тощо), що впливають на практику вирішення конкретних справ.
Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним, обмежувальним та поширювальним.
Основним серед таких видів є буквальне тлумачення. Буквальним (або адекватним) є тлумачення – це з’ясування змісту кримінально-правової норми в повній відповідності з її текстом. Таке тлумачення має місце у разі, якщо зміст норми закону або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Зазвичай, буквально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.
Обмежувальне і поширювальне (розширювальне) тлумачення не змінюють обсягу змісту закону, а лише розкривають його дійсний зміст, що може бути вузькішим чи ширшим порівняно з текстом закону, його словесним утіленням.
При обмежувальному тлумаченнізакону надається вузькішого, обмеженішого змісту, ніж це буквально визначено в тексті. З обмежувальним тлумаченням закону ми зустрічаємося, наприклад, при аналізі ст. 91 КК України, що регламентує зняття судимості. У ч. 1 ст. 91 КК визначено, що якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу. Це положення закону тлумачиться обмежно, тому що воно не може поширюватися на осіб, які відбували покарання не у виді обмеження волі або позбавлення волі, а інші види покарання.
Поширювальне (розширювальне) тлумачення має місце при невідповідності тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення ширше за текстуальне (словесне) вираження. Таке тлумачення припускає додання закону ширшого змісту порівняно з буквальним його текстом. Наприклад, ст. 247 КК «Порушення законодавства про захист рослин» вказує: «Порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки...». У цьому разі поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й інші підзаконні (нормативно-правові) акти щодо захисту рослин.