Однієї з основних категорій кримінального права, що пронизує усі його діагоналі, є поняття злочину. Це поняття дозволяє визначити основні ознаки кримінального делікту[77], а також знайти чіткі критерії, на підставі яких можна відмежувати його від інших видів правопорушень. Крім того, поняття злочину розкриває його соціально-політичну характеристику, вказуючи на заподіювану суспільству шкоду, а також заборону такого діяння саме ЗКВ.
Проблеми поняття «злочин» досліджували у своїх працях М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Я. М. Брайнін, Ф. Г. Бурчак, Ю. А. Валова, П. А. Воробей, С. В. Гончаренко, В. П. Ємельянов, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, А. О. Пінаєв, О. Я. Светлов, В. В. Сташис, С. А. Тарарухін, В. Я. Тацій, М. І. Хавронюк, Н. Н. Ярмиш, С. С. Яценко та інші вчені.
Розробка прикладних аспектів проблеми поняття злочину тісно пов’язана з питаннями малозначності діяння, що у своїх дослідженнях торкалися М. Й. Коржанський, Л. М. Кривоченко, П. С. Матишевський, А. О. Пінаєв, І. К. Туркевич, М. І. Хавронюк. У вітчизняній науковій літературі ця тема знайшла відображення в дисертаційній роботі Т. Є. Севастьянової за темою: «Малозначність діяння за кримінальним законодавством України»[78].
Законодавче визначення поняття злочину дається у ч. 1 ст. 11 КК України. Так, злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Це визначення прийнято називати формально-матеріальним, тому що воно поєднує у собі матеріальну (суспільна небезпека) і формальну (передбаченість законом) ознаки. Для злочину є характерними обидві зазначені властивості, оскільки вони дозволяють зрозуміти соціальну природу злочинної поведінки, а також її правову оцінку з боку законодавця.
Суспільна небезпека є основною конструктивною ознакою будь-якого злочину і розкриває його соціальну сутність. Це виявляється в яскраво вираженій антигромадській спрямованості будь-якого кримінального делікту, що не просто порушує норми закону, але й також різко суперечить загальноприйнятим правилам поведінки, заподіює або створює загрозу заподіяння серйозної шкоди правомірним інтересам особи, суспільства і держави.
Формальна ознака злочину виражається в порушенні передбаченої ЗКВ кримінально-правової заборони, у якій знаходить відображення юридична характеристика діяння, що прямо суперечить КК. Основним призначенням ЗКВ є охорона найцінніших для суспільства відносин. Встановлення заборони на вчинення кримінально-протиправних діянь є вираженням державної волі, що піклується про збереження зазначених відносин. З цієї причини злочинне посягання суперечить чинному законодавству і не відповідає інтересам держави у сфері протидії злочинності.
Однак, кримінальний делікт не лише порушує закон, але й також не відповідає нормам моралі, викликаючи у навколишніх почуття обурення. Вчинення злочину є глибоко аморальним вчинком. Протиправна поведінка й особа винного тягнуть за собою негативну реакцію з боку суспільства, що у такий спосіб оцінює його аморальні вчинки, які виразилися у вчиненні забороненого законом про кримінальну відповідальність діяння.
Будь-яке злочинне діяння має глибинну соціальну природу, оскільки з розвитком техніки, появою нових сфер суспільного життя та ускладненням тих, що існували раніше, певним чином трансформуються форми злочинної поведінки, з’являються нові делікти, відмирають ті, котрі втратили колишню небезпеку. ЗКВ, як правило, своєчасно реагує на зазначені зміни, що знаходить відповідне відображення в нормах КК. У цьому зв’язку поняття злочину втілює у собі основні закономірності розвитку суспільства і може змінюватися залежно від особливостей соціальних і політичних умов, характерних для певної суспільно-економічної формації. Разом з тим основні ознаки злочину мають постійний характер.
Слід зазначити, що злочин це, насамперед, діяння, тобто зовні виражена поведінка людини у формі дії чи бездіяльності, яка змінює зовнішній світ і заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди охоронюваним законом суспільним інтересам. Думки, психологічні процеси, що відбуваються у свідомості людини, навіть якщо вони мають антигромадську спрямованість, злочином не визнаються, оскільки в такому випадку немає зовні вираженого акта діяльності. Також не може розглядатися як суспільно небезпечне діяння і, отже, злочином, висловлення наміру вчинити посягання, не виражене у вигляді погрози, тому що незважаючи на наявність зовнішньої форми, суспільним відносинам при цьому не заподіюється або не створюється загроза заподіяння шкоди.
Злочин є різновидом антисоціальної діяльності і має всі властивості осмисленої поведінки людини. Зовнішня сторона злочинного діяння виражається в діях або бездіяльності, що, відповідно, є активною і пасивною формами поведінки. Діяння певним чином впливає на матеріальний світ, змінюючи його і заподіюючи або створюючи загрозу заподіяння шкідливих наслідків.
Крім зовнішньої, поведінка людини має також внутрішню сторону. Її психологічну основу складають свідомість і воля. Свідомість виражається у здатності суб’єкта розуміти фактичну сторону вчиненого діяння, його суспільне значення і можливі наслідки. При цьому, як правило, винний дає правову оцінку вчиненому, усвідомлюючи його злочинність і караність. Вольова сторона характеризується здатністю керувати своєю поведінкою, а також позитивним чи байдужим ставленням до можливих або неминучих наслідків, як результату злочину. Вчиняючи злочин, винний свідомо йде на пряме порушення закону, заподіюючи відчутну шкоду охоронюваним законом соціальним інтересам. Тим самим він протиставляє себе суспільству і державі, виражаючи своє негативне чи недостатньо дбайливе ставлення до загальноприйнятих цінностей і правил поведінки. У тому разі, якщо свідомість людини подавлена чи воля пригнічена, її поведінка не може бути визнана винною, що виключає злочинність вчиненого.