Вище ми звертали увагу на соціальну природу злочину, що не просто передбачається Кримінальним кодексом, але представляє високий ступінь суспільної небезпеки, заподіюючи шкоду охоронюваним законом соціальним інтересам. Сказане означає, що встановлення однієї лише ознаки кримінальної протиправності вчиненого діяння недостатньо для визнання його злочином. У житті мають місце випадки, коли діяння за своїми зовнішніми властивостями формально відповідає ознакам певного злочину. Разом з тим, незважаючи на зазначену обставину воно не може бути визнано кримінальним деліктом, тому що заподіює незначну шкоду, розміри якої не дозволяють розглядати вчинене як злочинне.
У цьому зв’язку ч. 2 ст. 11 КК України встановлює правило, відповідно до якого не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Слід також враховувати, що малозначність діяння поєднує дві обставини: воно (діяння) формально заборонено законом про кримінальну відповідальність і характеризується несуттєвим (малозначним) ступенем суспільної небезпеки, заподіюючи незначну шкоду.
Під суспільною небезпекою злочину розуміється заподіяння істотної, великої шкоди або створення реальної загрози її заподіяння. У разі вчинення малозначного діяння зазначена ознака відсутня, що виключає кваліфікацію вчиненого як злочину.
Можливість визнання діяння малозначним є завжди питанням факту. У такому разі слід враховувати всі обставини справи у сукупності. Головним фактором, що впливає на оцінку вчиненого відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України, у всіх випадках є розмір реально заподіяної шкоди. Крім розміру заподіяної шкоди слід брати до уваги характер небезпеки вчиненого. Так, розкрадання наркотичних речовин, навіть невеликої вартості, не може бути визнано малозначним. У цьому разі суспільна небезпека названого злочину визначається в першу чергу властивостями предмета посягання.
Немаловажне значення для визначення розглядуваної обставини має також спосіб вчинення діяння, знаряддя і засоби, що використовуються винним при вчиненні посягання. Насильницькі способи вчинення злочину, застосування зброї або предметів, що використовуються як зброя, виключають можливість визнання діяння малозначним.
Слід також вказати, що ознаки суб’єктивної сторони істотно впливають на можливість оцінки вчиненого як малозначного діяння. Так, у разі необережного заподіяння шкоди ступінь небезпеки посягання істотно нижча порівняно з умисним. Отже, при вчиненні діяння із злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю є більше «шансів» на визнання його малозначним, ніж при заподіянні аналогічної шкоди з умисною формою вини. Крім того, необхідно звернути увагу на мотиви і мету посягання: наявність низинних спонукань і устремлінь істотно підвищує ступінь небезпеки вчиненого і може бути перешкодою для визнання його незлочинним.
При вирішенні питання про визнання діяння малозначним в обов’язковому порядку слід враховувати спрямованість умислу винного. Так, якщо суб’єкт мав намір завдати істотної шкоди, але з незалежних від нього причин фактично заподіює невелику, то вчинене визнається злочином і кваліфікується як замах на заподіяння великої шкоди. Наприклад, винний таємно викрадає з кишені потерпілого гаманець, у якому, на його думку, знаходиться велика сума грошей. Однак виявляється, що фактично в гаманці є лише одна гривня. У цьому випадку, незважаючи на те, що внаслідок діяння реально заподіяна невелика шкода вчинене визнається злочином і кваліфікується як замах на викрадення великої грошової суми. Це обумовлено тим, що винний мав намір завдати значної шкоди, і почав виконувати для цього всі залежні від нього дії. Завдяки цій обставині, на підставі ст. 13 КК України, зазначені дії визнаються незакінченим злочином, завершеним на стадії замаху, що не виключає можливості покладення на винного заходів кримінальної відповідальності.
Правовим наслідком встановлення малозначності діяння є незлочинність вчиненого завдяки відсутності суспільної небезпеки. На цій підставі особа, яка вчинила подібне діяння, не може бути визнана винною у вчиненні злочину і не підлягає кримінальній відповідальності. Із зазначеної причини кримінальна справа не порушується. У тому разі, якщо кримінальне переслідування вже почалося, справа підлягає припиненню з реабілітуючих підстав.
Слід також враховувати, що розглядаючи питання про визнання діяння малозначним необхідно приймати до уваги фактичні обставини, що мали місце безпосередньо в момент його вчинення. У тому разі, якщо діяння, будучи об’єктивно суспільно небезпечним у момент його реалізації, надалі втрачає зазначену ознаку, воно не може бути визнано малозначним. Вчинене в такому разі кваліфікується як злочин, однак істотне зниження його суспільної небезпеки може бути передумовою для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України у зв’язку із зміною обстановки.
Встановлюючи ознаки малозначності необхідно відштовхуватися тільки від фактичних обставин вчиненого діяння. Інші умови, що знаходяться за його «межами», не можуть впливати на юридичну оцінку вчиненого за ч. 2 ст. 11 КК України. До них належать: сімейний стан винного, наявність позитивних характеристик тощо. Названі фактори враховуються при розгляді можливості звільнення винного від кримінальної відповідальності, призначенні покарання, застосуванні умовно-дострокового звільнення. Однак впливати на можливість визнання вчиненого малозначним вони не можуть.