Палітра проявів і форм суспільно небезпечної діяльності людини дуже широка. У цьому зв’язку законодавство про кримінальну відповідальність передбачає широкий перелік злочинних діянь, що відрізняються між собою за спрямованістю посягання, способом зовнішнього прояву, суб’єктивною стороною, моментом закінчення, характером і ступенем суспільної небезпеки тощо. Разом з тим вирішення багатьох питань кримінально-правового характеру залежить від властивостей окремого злочину. На цій підставі особливого значення набуває питання категоризації злочинів, коли будь-який кримінальний делікт може бути віднесений до певного виду залежно від властивих йому ознак.
Категорія в загалі означає певну групу явищ, відособлених від інших індивідуальними ознаками. У теорії кримінального права класифікація злочинів здійснюється за різними підставами. Основою поділу злочинів на види є: об’єкт посягання (злочини проти життя та здоров’я особи, власності, громадського порядку тощо), конструкція об’єктивної сторони (матеріальний, формальний і усічений склад), форма і вид вини (умисний чи необережний злочин), ознаки суб’єкта (службові, військові злочини). Названі критерії мають теоретичний характер, але, разом з тим, становлять особливий інтерес для правової статистики, правозастосовчої практики, дозволяючи чітко класифікувати вчинене залежно від певної властивості.
Найважливіше значення має законодавча класифікація злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об’єднання у такі групи, яке здійснюється самим законодавцем. Така класифікація має практичне значення, тобто є основою застосування кримінально-правових і кримінально-процесуальних норм.КК 2001 року вперше на законодавчому рівні закріпив класифікацію злочинів залежно від ступеня тяжкості. Ст. 12 КК виділяє злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
У КК 1960 року називалися окремі злочини залежно від ступеня і характеру суспільної небезпечності. Так, у ст. 71 КК давався вичерпний перелік злочинів, які законодавцем були віднесені до тяжких. Показником характеру і ступеня суспільної небезпечності, як правило, було покарання, що зазначалося у санкції відповідної кримінально-правової норми. Крім категорії тяжких, безпосередньо в КК називалися ще дві групи злочинів: особливо тяжкі злочини (статті 24 і 25 КК 1960 р.) та злочини, що не являють (не становлять) великої суспільної небезпеки (статті 10, 51 КК 1960 р.).
Згідно зі статтею 12 КК 2001 року «злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі».
Виходячи із законодавчої класифікації, до злочинів невеликої тяжкості слід віднести такі як: побої і мордування (ч. 1 ст. 126 КК); погроза вбивством (ч. 1 ст. 129 КК); зараження венеричною хворобою (ч. 1 ст. 133 КК); обман покупців та замовників (ст. 225 КК) та ін. Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК); зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК); незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК); знищення або пошкодження лісових масивів (ч.1 ст. 245 КК) та ін. Тяжкі злочини – це, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК); Незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146 КК); захоплення заручників (ст. 147 КК); терористичний акт (ч. 1 ст. 258 КК) та ін. До особливо тяжких злочинів, відповідно до КК України, слід віднести: державну зраду (ст. 111 КК); умисне вбивство (ст. 115 КК); створення злочинної організації (ст. 255 КК); бандитизм (ст. 257 КК) та ін.
Ця класифікація відображає сучасне ставлення науки КПР до розглядуваного питання, вона виокремлює категорії злочинів залежно від ступеня тяжкості, що знаходить своє відображення в санкції статті КК. При цьому наука КПР виходить з того, що розмір покарання, передбачений санкцією порушеної кримінально-правової норми, у скороченій формі відбиває ступінь суспільної небезпеки злочину і дозволяє порівнювати ступінь суспільної небезпеки різних злочинів. В той же час чітко визначений розмір покарання у санкціях статей не залишає можливості для судового розсуду при віднесенні злочину до тієї чи іншої категорії.
Додатковим показником, що допомагає точніше класифікувати злочини, є форма вини. Так, злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості і тяжкі можуть бути як умисні, так і необережні. Особливо тяжкі злочини можуть вчинятися тільки умисно.
Значення розподілу злочинів на категорії залежно від ступеня тяжкості має не тільки теоретичний, але й практичний характер. Віднесення діяння, що вчинено особою, до тієї чи іншої категорії може мати такі правові наслідки, як визначення виду установи відбування покарання у вигляді позбавлення волі (у статті 86 КВК зазначено, що вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається ДДУПВП. Це питання регулюється Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Наприклад, підпунктом 2.2. цієї Інструкції встановлено, що до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання із СІЗО направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості[86]).
Ступінь тяжкості злочину впливає на визначення розміру покарання при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та за сукупністю вироків (ст. 71 КК), на правила умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК); звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України); звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України); звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України); звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України); звільнення від покарання та його відбування (ст. 74 КК України);звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України); звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України); погашення та зняття судимості (ст.ст. 89 і 91 КК).