Усі конкретні склади злочинів, передбачені ОЧ КК, поділяються на певні групи за якоюсь істотною ознакою. Класифікація складів злочину має своїм завданням виявити загальні закономірності їх конструювання. Існує різна класифікація залежно від того, за яким критерієм здійснюється поділ.
Склади злочинів поділяються на групи за: 1) ступенем суспільної небезпеки; 2) способом опису в законі; 3) особливостями конструкції.
Склади злочинів за ступенем суспільної небезпеки поділяються на такі види:
1) основні склади злочинів. Це такі склади, яким притаманні ознаки, що виражають сутність злочину, його специфічні ознаки, які повторюються щоразу при вчиненні злочину цього виду;
2) склади злочинів із обтяжуючими обставинами (з кваліфікую-чими ознаками). Як правило, ці обставини викладені в частинах других статей ОЧ КК. Наприклад, кваліфікуючими ознаками крадіжки є вчинення її: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК). За злочини з обтяжуючими обставинами закон передбачає суворіше покарання, ніж за злочин з основним складом;
3) склади злочинів з особливо обтяжуючими обставинами (з особливо кваліфікуючими ознаками). Наприклад, особливо кваліфікуючі ознаки крадіжки – вчинення її: 1) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) із завданням значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК); 3) із завданням шкоди потерпілому у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) із завданням шкоди потерпілому в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК). Покарання за такий вид крадіжки суворіше;
4) склади злочинів з пом’якшуючими обставинами (привілейовані склади злочину). Наприклад, умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
Склади злочинів за способами опису в законі поділяються на:
1) прості – це ті, у яких має місце одне діяння, що посягає на один об’єкт і характеризуються однією формою вини. Наприклад, крадіжка, вбивство;
2) складні, тобто такі, що мають два об’єкти. Наприклад, розбій одночасно посягає два об’єкти, першим з яких є економічні відносини власності, а іншим – життя та здоров’я особи; обман покупців та замовників: один об’єкт – нормальна діяльність торгівлі (надання різних послуг) та інший – матеріальні інтереси покупців та замовників. До складних складів злочину належать злочини з подвійною (змішаною) формою вини. Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого. У цьому випадку має місце умисел до факту ушкодження і необережність відносно настання смерті потерпілого.
За особливостями конструкції і моменту закінчення склади злочинів поділяються на:
1) злочини з матеріальним складом– це такі, у яких закон момент закінчення злочину пов’язує з настанням певних суспільно небезпечних наслідків. Закінчений злочин характеризується єдністю об’єктивних і суб’єктивних ознак, повною реалізацією об’єктивної сторони суспільно небезпечного діяння, передбаченого диспозицією статті (частини статті) Особливої частини КК. Йдеться про юридичну завершеність такого діяння, що може і не збігатися з уявленням про це з боку самої особи, яка його вчинює. Момент закінчення злочину обумовлюється особливістю конструкції його складу. Злочин з матеріальним складом визнається закінченим з того моменту, коли фактично настали суспільно небезпечні наслідки, передбачені статтею (частиною статті) Особливої частини Кримінального кодексу як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину. Наприклад, вбивство є закінченням з моменту настання біологічної смерті іншої людини, крадіжка – з моменту, коли винний має реальну можливість (хоча б початкову) розпоряджатись чи користуватись викраденим майном. В умисних злочинах з матеріальним складом можлива як стадія готування, так і стадія замаху, однак із цього загального правила є винятки, зумовлені особливостями конкретних складів злочинів. Так, готування вважається несумісним з убивством у стані фізіологічного афекту, оскільки у ст. 116 КК вказується на раптовість виникнення сильного душевного хвилювання, а тому встановлення елементів готування до позбавлення у подальшому життя іншої людини виключає кваліфікацію за цією статтею. Стадія замаху неможлива, якщо законодавець пов’язує кримінальну відповідальність з настанням певних суспільно небезпечних наслідків, вказаних у диспозиції статті ОЧ КК, яких у конкретній ситуації фактично не спричинено (наприклад, ч. 4 ст. 152 КК – зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки);
2) злочини з формальним складом. До них належать злочини, у яких як ознака об’єктивної сторони називається лише певна суспільно небезпечна дія або бездіяльність. Шкідливі наслідки в диспозиціях закону не вказуються. Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення передбаченої диспозицієї норми КК дії (бездіяльності). Фактичне настання при цьому шкідливих наслідків не впливає на кваліфікацію вчиненого і може враховуватися при призначенні покарання. Злочини з формальним складом можуть мати стадію готування, а деякі з них – і стадію замаху (наприклад, замах на контрабанду, давання хабара). До злочинів з формальним складом належить, наприклад, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, порушення законодавства про працю, завідомо незаконний арешт, затримання або привід та інше.
3) з усіченим складом. Це такі склади, у яких законодавець переніс момент закінчення злочину на самий початок. До злочинів з таким складом належать бандитизм, розбій. Особливість усічених складів злочину полягає у тому, що момент їх закінчення пов’язується із вчиненням діяння, яке за своїм кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю (зокрема бандитизм, розбій, вимагання, посягання на життя державного діяча). У таких злочинах можлива стадія готування, але стадія замаху виключається, оскільки саме на етап незакінченого злочину закон переносить момент закінчення кримінально караного посягання. Так, розбій визнається закінченим з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном, незважаючи на те, чи вдалося злочинцеві досягти цієї мети чи ні.
Умисний характер незакінченого злочину безпосередньо закріплений у ст.ст. 14, 15 КК. Цілеспрямованість, за наявності якої можна встановити відповідність між задуманим злочином і реальним втіленням його в життя, притаманна діянням, в яких особа бажає настання передбачених нею суспільно небезпечних наслідків.
У тому разі, якщо винний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і свідомо припускав їх настання, тобто діяв з непрямим умислом, однак результат не настав, відповідальність за замах виключається. Дії суб’єкта кваліфікуються виходячи з фактично спричинених наслідків. Необережні злочини не мають стадій.
Не є видом незакінченого злочину виявлення умислу, під яким розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно, письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) наміру особи вчинити злочин без здійснення реальних дій, спрямованих на реалізацію цього наміру. Хоча й виявлення наміру є зовнішнім виявом внутрішніх психічних процесів, але чинне законодавство не встановлює караність такої поведінки. Вважається, що думки, бажання, наміри, ідеї, не підкріплені реальним змістом, не в змозі заподіяти шкоду суспільним відносинам. Закріплений у КК підхід про безкарність виявлення наміру ґрунтується на відомих ще римському праву тезах: немає злочину без вчинення дії, думки не караються, – враховують конституційне положення про право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Від виявлення наміру потрібно відрізняти випадки кримінально караної погрози, передбаченої, наприклад, ст.ст. 129, 195, 258 КК. У таких випадках закон передбачає відповідальність не за небезпечні думки, а за закінчене суспільно небезпечне посягання на певні об’єкти кримінально-правової охорони – життя людини, її власність, громадську безпеку тощо. Не є виявленням наміру вчинити передбачені КК діяння, формою вчинення яких є різноманітні публічні заклики (див. ч. 2 ст. 109, ст.ст. 110, 436 КК України). Такого роду діяння утворюють самостійні посягання на об’єкти кримінально-правової охорони.