Необхідною передумовою правильного та ефективного застосування норм КК є кваліфікація[94] злочину, у процесі якої обставини вчиненого діяння співвідносяться з ознаками певного складу злочину. Для того, щоб розпочати процес правозастосування[95] необхідно спочатку встановити який саме злочин вчинений. Відповідь на це питання можна отримати лише після правильної кваліфікації вчиненого. Слід також враховувати, що склад злочину, передбачений будь-якою статтею (частиною статті) Особливої частини закону про кримінальну відповідальність, має свої специфічні елементи й ознаки, що відрізняють його від інших видів злочинних діянь. Зазначена обставина обумовлює необхідність визначення в кожному конкретному випадку відповідності вчиненого суспільно небезпечного діяння й ознак складу злочину, закріпленого в нормі Особливої частини КК України.
Кваліфікація злочинів – процес установлення повної і точної відповідності між всіма обставинами вчиненого суспільно небезпечного діяння і юридичними ознаками окремого складу злочину, передбаченого конкретною нормою закону про кримінальну відповідальність.
При кваліфікації завжди встановлюється тотожність ознак складу злочину, передбаченого в статті (частині статті) Особливої частини й обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння. Однак, слід враховувати, що в процесі кваліфікації необхідно звертатися до статей не тільки Особливої, але й також і статей Загальної частини закону про кримінальну відповідальність. Завдяки нормам Загальної частини можна визначити ознаки суб’єкта, форму і вид вини, правильно кваліфікувати вчинене у разі, якщо має місце незакінчений злочин, а також при вчиненні злочину у співучасті.
Процес кваліфікації злочинів складається з чотирьох послідовних і взаємозалежних між собою стадій.
На першій стадіїкваліфікації встановлюються усі фактичні обставини вчинення злочину: місце, час, обстановка, особа потерпілого, кількість учасників посягання, наслідки, що наступили, мотиви і мета, що переслідував винний, а також інші відомості, що мають значення для справи.
Друга стадія пов’язана з вивченням зібраних матеріалів, результатом якого є відбір юридично значущих обставин, що впливають на кваліфікацію вчиненого. Наприклад, при вчиненні грабежу мають значення такі факти, як спосіб здійснення розкрадання, розмір заподіяної шкоди, спрямованість умислу, мотив і мета злочину, а також вік винного. Разом з тим час доби, погода, колір одягу потерпілого в момент вчинення злочину не є юридично значимими обставинами і не впливають на правову оцінку вчиненого, завдяки чому не враховуються при ухваленні відповідного рішення.
Третя стадія кваліфікації полягає в детальному аналізі декількох близьких за змістом складів злочинів, ознаки яких частково або цілком охоплюють обставини вченого діяння. При цьому вивчається одна чи кілька кримінально-правових норм, визначаються їхні основні властивості, тлумачаться деякі оціночні ознаки.
Четверта стадія спрямована на вибір одного конкретного складу злочину, елементи й ознаки якого найповніше та найточніше збігаються з встановленими обставинами суспільно небезпечного діяння, що кваліфікується.
Усі стадії кваліфікації злочинів нерозривно пов’язані з одним з основних інститутів кримінального права – складом злочину. При кваліфікації злочину в першу чергу визначається об’єкт злочинного посягання, тобто охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, яким у результаті вчинення злочину заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння. Якщо обов’язковою ознакою злочину є предмет чи потерпілий, потрібно визначити їх властивості та встановити наявність у вчиненому діянні.
Наступним кроком кваліфікації є вивчення ознак об’єктивної сторони. Розглядається спосіб, що використовував винний для вчинення суспільно небезпечного діяння, знаряддя і засоби вчинення злочину, а також місце, час, обстановка вчинення злочину, характер і розмір наслідків, що наступили. При цьому враховується конструкція об’єктивної сторони злочину – у разі, якщо склад є матеріальним, необхідно визначити настання суспільно небезпечних наслідків та наявність причинного зв’язку між ними та суспільно небезпечним діянням. Якщо склад за конструкцією формальний, то для визнання його закінченим потрібно встановити факт вчинення діяння, незалежно від настання матеріальних наслідків.
Далі вивчається суб’єктивна сторона злочину. Головним моментом при цьому є визначення форми і виду вини. У разі, якщо злочин є умисним, установленню підлягають мотиви і мета, якими керувався винний при його вчиненні. Деякі склади як обов’язкову ознаку називають емоційний стан винного, що також повинний визначатися при вчиненні подібних діянь.
Таким чином, розглядаючи якості суб’єкта злочину, слід враховувати такі обставини, як вік винного, осудність, а також ознаки спеціального суб’єкта у випадках, передбачених статтями Особливої частини КК України.
Склад злочину і розмежування злочинів.У статтях ОЧ КК передбачена значна кількість різних складів злочинів. При цьому в деяких випадках основні ознаки окремих злочинних діянь мають істотну подібність (суміжні склади), у зв’язку з чим виникає проблема їхнього розмежування.
У процесі співвідношення суміжних складів злочинів слід розглядати всі їх об’єктивні і суб’єктивні елементи та ознаки. Це обумовлено тим, що основні властивості деяких складів можуть збігатися, через що в багатьох випадках розходження між ними можна провести лише за одним елементом або однією ознакою складу злочину.
При розмежуванні за об’єктом злочину необхідно враховувати спрямованість злочинного діяння: яким саме суспільним відносинам безпосередньо заподіюється шкода. Крім того, необхідно брати до уваги ознаки предмета. Наприклад, вимагання (ст. 189 КК України) відрізняється від вимагання зброї (ст. 262 КК) в основному за предметом посягання: при вимаганні винний може висловлювати вимогу передачі будь-якого майна, у той час як вчиняючи злочин, передбачений ст. 262 КК він вимагає лише вогнепальну зброю, деталі до неї, боєприпаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої.
При розмежуванні за об’єктивною стороною злочину слід звертати увагу на спосіб, за допомогою якого винний вчинив злочин, а також наслідки, що наступили в результаті його вчинення. Так, крадіжка відрізняється від грабежу за способом вчинення зазначених злочинів. Крадіжка (ст. 185 КК) вчиняється таємно, у той час як грабіж (ст. 186 КК) може бути вчинений тільки відкритим способом.
Крім способу, необхідно також враховувати інші додаткові ознаки об’єктивної сторони: місце, час, обстановку, знаряддя і засоби вчинення злочину.
Розмежування злочинних діянь за суб’єктивною стороною проводиться, у першу чергу, за формою вини. Так, вбивство за ст. 115 КК відрізняється від вбивства через необережність (ст. 119 КК) за вказаною ознакою: вбивство за ст. 115 КК вчиняється як з прямим, так і з непрямим умислом, у той час як злочин, передбачений ст. 109 КК, вчиняє тільки через необережність.
Істотне значення для розмежування одного злочину від іншого має також мотив і мета злочину. У деяких випадках злочинні діяння є аналогічними за зовнішньою формою вираження, відрізняючись при цьому мотивами і метою. Наприклад, захоплення заручників (ст. 147 КК) відрізняється від незаконного позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК) однією з ознак суб’єктивної сторони – метою. У першому випадку суб’єкт має на меті спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Вчиняючи викрадення людини, винний прагне досягти будь-яку іншу мету (помста, вилучення органів чи тканин для трансплантації тощо).
При розмежуванні злочинних діянь за суб’єктом злочину ознаці, в основному, слід враховувати ознаки спеціального суб’єкта. Наприклад, одержання хабара (ст. 368 КК) відрізняється від одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК) за суб’єктом: одержання хабара може бути вчинено лише службовою особою, у той час як комерційний підкуп лише працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою.