Будь-яке злочинне діяння має свій об’єкт посягання, якому у процесі його вчинення заподіюється істотна шкода. Вчиняючи кримінальний делікт, винний впливає на охоронювані ЗКВ суспільно значущі відносини, що у своїй сукупності утворюють зміст об’єкта злочину.
Питання об’єкта злочину є дискусійними у науці кримінального права. Вони були предметом розгляду в працях таких видатних вчених, як Б. С. Гавриш, В. К. Глистин, М. І. Загородников, П. В. Замосковцев М. І. Ковальов, І. Я. Козаченко, М. Й. Коржанський, Н. Ф. Кузнєцова, В. М. Кудрявцев, Б. C. Никифоров, А. А. Піонтковський, B. C. Прохоров, В. Я. Тацій, А. Н. Трайнін, Є. В. Фесенко, Є. О. Фролов, С. С. Яценко та інші.
У теорії кримінального права панівною є думка, відповідно до якої об’єктом злочину визнаються суспільні відносини. Так, М. І. Загородников зазначав, що об’єктом злочину в кримінальному праві є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом[96]. Б. C. Никифоров також зазначав, що загальним об’єктом усіх злочинів... є суспільні відносини[97]. М. Й. Коржанський взагалі вказував на те, що об’єктом злочину за кримінальним правом є існуючі суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом від злочинних посягань[98]. Такий підхід до розуміння об’єкта злочину найбільш повно відповідає його змістовній стороні, відображаючи всі необхідні ознаки цього елемента складу злочину.
У той же час у юридичній літературі зустрічаються й інші погляди щодо цього питання. Так, існує точка зору, відповідно до якої об’єктом злочину є норма ЗКВ, що встановлює заборону на вчинення злочинного діяння, і порушується в результаті його вчинення[99]. Із зазначеною позицією не можна погодитися, тому що вчинення злочинного діяння не тільки не заподіює прямої шкоди нормам ОЧ КК, але навпаки, є передумовою для їхньої дії. У цьому разі норма починає реалізовуватися в кримінально-правових відносинах, спрямованих на покладення на винного заходів відповідальності. Наприклад, особа, незаконно переміщаючи через митний кордон товари, вчиняю контрабанду (ст. 201 КК). У цьому випадку говорити про те, що даній статті Особливої частини закону про кримінальну відповідальність заподіюється шкода немає ніяких підстав. Навпаки вчинення контрабанди є передбачена цією нормою кримінального права підстава, що є передумовою для початку її реалізації і застосування відносно винного примусових заходів.
А. А. Піонтковський стверджував, що об’єктом злочину є предмети, щодо яких здійснювалося посягання (наприклад, телевізор чи інше майно при вчиненні крадіжки)[100]. Будь-який злочин, на його думку, прямо або побічно є посяганням на суспільні відносини і що об’єктом злочину можуть бути будь-які суспільні відносини, що охороняються законом про кримінальну відповідальність[101], але інколи безпосереднім об’єктом злочину можуть бути не суспільні відносини, а майно, фізична особа (громадянин)[102], продукти сільського господарства, інвентар, урожай на корінні[103]. Зазначений підхід також не можна визнати вдалим, тому що нерідко внаслідок злочину речі не тільки не страждають, але навпаки поліпшують свої властивості (викрадений телевізор ремонтується), у той час як об’єкт злочину завжди страждає в результаті вчинення кримінального делікту.
П. С. Матишевський вказує, що в деяких випадках як об’єкт злочину слід розглядати не суспільні відносини, а ті блага (інтереси), на які посягає злочинне діяння. До таких, зокрема, відносяться життя, здоров’я людини[104]. Є. В. Фесенко, говорячи про об’єкт посягання, використовує для його позначення термін «цінності». Хоча автор і називає об’єктом злочину суспільні відносини, проте, торкаючись їх класифікації, стверджує, що «цінності можуть бути нематеріалізованими тощо»[105]. Але ж суспільні відносини не можуть бути матеріальною цінністю. Нею може бути тільки предмет. Тому таке найменування об’єкта злочину неточне. Ціннісний підхід до проблеми злочину вимагає, перш за все, пильної уваги до об’єкту злочину з погляду його цінності. З’ясування цінності об’єктів кримінально-правової охорони має дійсно важливе значення, Однак для цього необхідно мати чітку уяву про те явище, цінність якого потрібно з’ясувати чи визначити[106].
О. Костенко, А. Ландіна-Виговська вважають, що об’єктом злочину є охоронюваний ЗКВ порядок відносин між людьми, що виникають у суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів[107].
Найкращою з розглянутих вище виглядає позиція, відповідно до якої об’єктом злочину є охоронювані ЗКВ суспільні відносини. На будь-якому етапі розвитку суспільства існує коло певних інтересів, що представляють підвищену соціальну значущість. У цьому зв’язку в державі і суспільстві виникає система відносин, пов’язаних із забезпеченням їхньої охорони. Для захисту цих інтересів використовується сукупність всіляких засобів і методів, серед яких ведуче місце займають правові. Одними з правових засобів виконання зазначеного завдання є кримінально-правові, що покликані забезпечувати недоторканність найзначущих суспільних відносин, посягання на які заподіює найбільшу шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Відповідно до ст. 1 КК до них відносяться права і свободи людини і громадянина, відносини власності, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпека людства.
Отже, об’єкт злочину – охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, що представляють підвищену значущість для особи, суспільства і держави, яким внаслідок вчинення злочину заподіюється істотна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.
Із запропонованого визначення можна дійти висновку, що зміст об’єкта злочину утворюють суспільні відносини. У теорії КПР під суспільними відносинами розуміється певний взаємозв’язок між декількома суб’єктами, що виникає з приводу суспільно значущого предмета чи нематеріального інтересу.
За своєю суттю суспільні відносини – це складне соціальне явище, що включає в себе чотири елементи: 1) предмет (суспільний інтерес), із приводу якого виникають соціальні зв’язки; 2) суб’єкти відносин; 3) права та обов’язки сторін; 4) взаємна поведінка учасників суспільних відносин.
1. Основу будь-яких відносин складають певні соціально значущі предмети або блага, чия охорона набуває підвищеного значення для суспільства. Предметом є річ чи інше майно, що наділені матеріальними ознаками і соціально значущими властивостями. Так, об’єктом грабежу (ст. 186 КК) є економічні відносини власності. Зазначені суспільні відносини виникають із приводу майна, що має матеріальне вираження, економічну вартість та юридичну природу (належить комусь на праві власності). Також виділяються суспільні відносини, що виникають із приводу нематеріальних інтересів. Такі соціальні блага, як життя, здоров’я, честь і гідність особи, порядок управління, громадська безпека і громадський порядок не мають якого-небудь матеріального вираження. Разом з тим це об’єктивно існуючі категорії, що представляють підвищену значущість. У цьому зв’язку вказані інтереси, як і предмети, складають основу багатьох суспільних відносин. Наприклад, конституційний устрій України є нематеріальним благом. Разом з тим він захищається ЗКВ і посягання на нього утворюють склад злочину, передбачений ст. 110 КК.
Слід зазначити, що суспільні відносини, основу яких складають матеріально виражені предмети, називаються предметними, у той час як відносини, що виникають із приводу нематеріальних благ чи інтересів, прийнято називати безпредметними.
2. Сторонами суспільних відносин є носії (власники) охоронюваного законом про кримінальну відповідальність предмета чи соціально значущого інтересу. Наприклад, будь-яка людина має такі блага як життя і здоров’я. З цієї причини вона є учасником суспільних відносин, що виникають у зв’язку з забезпеченням зазначених інтересів. Іншими суб’єктами суспільних відносин визнаються особи, з якими носій блага чи власник предмета вступає в урегульовані законом взаємовідносини. Необхідно вказати, що сторонами розглянутих суспільних відносин можуть бути як фізичні особи, так і зареєстровані у встановленому порядку колективні суб’єкти (юридичні особи).
Як обов’язковий суб’єкт будь-яких охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин виступає держава, що є гарантом їх збереження. З цієї причини, у разі вчинення злочинного діяння і порушення суспільного інтересу, держава вживає заходів для припинення посягання і притягнення винного до кримінальної відповідальності.
3. Необхідною складовою будь-яких суспільних відносин є встановлені законом права та обов’язки сторін. Учасники будь-яких суспільних відносин мають урегульовані нормативно-правовими актами взаємні правомочності та обов’язки. Так, у відносинах власності всі оточуючі не можуть порушувати права власника на його майно. У свою чергу власник майна не вправі використовувати його на шкоду навколишнім.
4. Поряд із правами та обов’язками сторін, будь-які суспільні відносини містять у собі взаємну поведінку його учасників, що виражається в реалізації ними своїх повноважень і зобов’язань. Цей елемент слід визнати обов’язковим, тому що будь-які суспільні відносини існують лише в межах діяльності їх суб’єктів.
Відмітною властивістю будь-яких суспільних відносин, що виступають об’єктом злочину, є його підвищена соціальна значущість. Закон про кримінальну відповідальність охороняє лише ті блага та інтереси, що є найціннішими для особи, суспільства і держави, у зв’язку з чим посягання на них має високий ступінь суспільної небезпеки. Охорона менш істотних відносин забезпечується за допомогою інших засобів і методів.
Слід також враховувати, що об’єктом злочину є тільки ті суспільні відносини, що безпосередньо взяті під охорону законом про кримінальну відповідальність. На цій підставі суспільні відносини стають об’єктом злочину з моменту прийняття норми, що встановлює покарання за її порушення.
Значення об’єкта злочину визначається тим, що він є:
– обов’язковим елементом складу злочину, тому його відсутність виключає злочинність вчиненого і, як наслідок, можливість настання кримінальної відповідальності. Якщо вчинене діяння не заподіює шкоди охоронюваним законом про кримінальну відповідальність інтересам, воно не може бути визнано злочином;
– підставою розподілу Особливої частини КК на розділи. Так, до системи ОЧ КК входять двадцять розділів, які поєднують групи злочинів, що посягають на схожі за змістом інтереси. Кожний розділ містить у собі сукупність кримінальних деліктів, що можуть заподіяти або створити загрозу заподіяння шкоди однорідним суспільним відносинам;
– сприяє розмежуванню злочинів. Окремі склади злочинів мають низку тотожних ознак, завдяки чому розходження між ними можна провести тільки за об’єктом чи предметом посягання. Так, умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, чи вибуху іншим загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст. 194 КК) за своїми об’єктивними ознаками має багато спільного із суміжним злочином – диверсією (ст. 113 КК), що вчиняється аналогічним способом. Однак, якщо злочинне діяння, передбачене ч. 2 ст. 194 КК посягає на відносини власності, то основним об’єктом диверсії є економічна безпека та обороноздатність України. У свою чергу злочини, передбачені статтями 199 і 200 КК, різняться в основному за ознаками предмета: при здійсненні фальшивомонетництва ним є підроблені гроші і цінні папери, у той час як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 200 КК винний виготовляє чи збуває підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків, що не є цінними паперами;
– підставою для проведення «межі» між злочинами та іншими правопорушеннями. Тільки кримінальні делікти посягають на такі суспільні відносини, як життя і здоров’я людини, статеву недоторканність і статеву свободу особи, зовнішню складову національної безпека України, мир і безпеку людства;
– істотним чинником, що впливає на характер і ступінь суспільної небезпеки злочину і, відповідно, враховується при виборі виду і розміру покарання. Суспільна небезпека злочину прямо залежить від змісту суспільних відносин, на які воно посягає. Так, суспільна небезпека умисного вбивства (ст. 115 КК), об’єктом якого є життя людини, багаторазово перевищує суспільну небезпеку побоїв і мордування (ст. 126 КК), що посягають на фізичну недоторканість особи.