Охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, що утворюють зміст об’єкта злочинного посягання завжди виникають з приводу певного суспільно значущого інтересу чи блага. У деяких випадках зазначений інтерес має матеріальне (предметне) вираження, тобто володіє певними фізичними ознаками, властивими речам. Суспільні відносини, що виникають із приводу названих елементів матеріального світу, називаються предметними, завдяки тому, що їхньою обов’язковою ознакою є певна річ, тобто предмет. При вчиненні злочинів, що посягають на предметні відносини, винний впливає на окремий предмет, і тим самим заподіює шкоду об’єкту. Так, при неправомірному заволодінні транспортним засобом (ст. 289 КК) винний посягає на предмет цього злочину, яким у цьому випадку є автомобіль чи інший транспортний засіб, тим самим заподіюючи шкоду об’єкту, а саме відносинам, що виникають із приводу охорони безпеки руху або належної експлуатації транспорту.
Предмет злочину – елемент матеріального світу (річ), із приводу якого виникають охоронювані законом суспільні відносини, впливаючи на який винний заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту.
На думку М. Й. Коржанського, предметом злочину слід визнати матеріальний об’єкт, у якому виявляються суспільні відносини і впливаючи на який суб’єкт змінює ці суспільні відносини. Під матеріальним об’єктом у цьому визначенні він розуміє як об’єкт, так і суб’єкт, оскільки людська діяльність є активністю суб’єкта, спрямованою на об’єкти або на інших суб’єктів. Як вважає М. Й. Коржанський, цю обставину необхідно враховувати тому, що суспільні відносини можуть бути порушені впливом як на матеріальний об’єкт, так і на суб’єкта відносин, тобто впливом на будь-яку сторону суспільних відносин[111].
Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У передбачених КК випадках він є обов’язковою (конструктивною) ознакою об’єкта злочину певного виду. Такі злочини можуть бути вчинені лише дією на цей предмет. Не можна вчинити такий злочин, ні на що або ні на кого не впливаючи. Скільки б суб’єкт не бажав настання певної шкоди, ця шкода не настане без відповідного впливу на матеріальний предмет – субстрат суспільних відносин[112].
Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину – це те, на що впливає злочинець, то знаряддя – це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння.
Як і безпосередній об’єкт, предмет може бути критерієм розмежування суміжних злочинних діянь. Наприклад, за цим критерієм відрізняється заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) (ст. 190) від злочину, передбаченого ст. 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою). Зокрема, предметом шахрайства є майно, яке на момент вчинення злочину знаходилось у власника, а предметом злочину, передбаченого ст. 192 КК, – майно, яке лише повинно було надійти до власника.
Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку, передбаченого Митним кодексом.
Ознаки предмета в деяких випадках виступають як кваліфікуючі обставини складу злочину. Наприклад, викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК. Викрадення, привласнення, вимагання особливо важливих документів, штампів, печаток кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК. Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об’єкта, сприяє, насамкінець, суворому дотриманню законності під час розгляду судами кримінальних справ.
Слід також враховувати, що предмет не є обов’язковою ознакою кожного злочину. Він може бути відсутнім при вчиненні посягань на суспільні відносини, що виникають із приводу нематеріальних благ. Наприклад, зґвалтування, позбавлення волі або викрадення людини, що заподіюють шкоду статевій свободі та статевій недоторканості, волі, честі і гідності людини.
Від предмета злочину необхідно відрізняти потерпілого. За своїми якостями потерпілий є особливим різновидом предмета злочину, однак ототожнювати між собою зазначені категорії було б не зовсім коректно, у зв’язку з чим ознаки потерпілого розглядаються окремо. Потерпілий від злочину (жертва злочину) – це факультативна ознака об’єкта злочину, що характеризує людину, з приводу якої вчиняється злочинне діяння та (або) на організм якої здійснюється злочинний вплив[113]. Необхідно зазначити, що потерпілим визнається лише жива особа. Тіло мертвої людини розглядається як предмет злочину, завдяки чому вплив на нього слід кваліфікувати за іншими статтями КК України, наприклад, за ст. 297 КК – наруга над трупами і місцями їхнього поховання.
У деяких статтях ОЧ КК потерпілий визнаний обов’язковою ознакою складу злочину, його відсутність виключає оцінку дій чи бездіяльності винного як злочинної. В окремих випадках ознаки потерпілого можуть вплинути на кваліфікацію вчиненого. Наприклад, при захопленні співробітника міліції як заручника, відповідальність настає не за статтею 147 КК, а за статтею 349 КК, яка визнає потерпілим за цим злочином представника влади або працівника правоохоронного органу.
Слід враховувати, що поняття потерпілого з погляду кримінального і кримінально-процесуального права має істотні відмінності. Як кримінально-правова категорія потерпілим визнається фізична особа, на яку в процесі вчинення злочину здійснюється моральний чи фізичний вплив. У свою чергу, згідно зі ст. 49 КПК України, потерпілим є фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Отже, процесуальне поняття потерпілого допускає заподіяння не тільки фізичної чи моральної шкоди, але й також і матеріальної, у той час як кримінально-правове поняття потерпілого припускає тільки фізичну чи моральну шкоду. З цієї причини у випадку вчинення, наприклад, квартирної крадіжки, власник майна буде визнаний потерпілим лише у кримінальному процесі, а при нанесенні побоїв, і в процесуальному та у кримінально-правовому смислі.
Співвідношення об’єкта і предмета злочину. Об’єкт і предмет злочину це близькі юридичні категорії, що об’єднані низкою загальних властивостей. Предмет є однією з ознак об’єкта злочину, тобто співвідноситься з ним як ціле і частина. Однак, не дивлячись на всю їхню схожість, між об’єктом і предметом злочину існує низка розходжень. У першу чергу слід зазначити, що об’єкт є обов’язковою конструктивною ознакою будь-якого складу злочину. Його відсутність виключає кримінальну протиправність діяння і, як наслідок, можливість покладення на суб’єкта заходів відповідальності. На відміну від цього, предмет вважається додатковою ознакою складу і є наявним не в усіх злочинних діяннях.
Об’єкт злочину є хоча й об’єктивно існуючою, але в той же час абстрактною категорією, що не має зовнішнього прояву. Він виражається в суспільних відносинах, що представляють собою урегульований та охоронюваний законом взаємозв’язок між різними суб’єктами. У свою чергу предмет є елементом матеріального світу і у всіх випадках має конкретні зовнішні форми вираження, представляючи собою річ, що наділена суспільно значущими властивостями.
Також слід враховувати, що об’єкт, будучи обов’язковим елементом складу злочину, страждає у всіх випадках вчинення забороненого законом про кримінальну відповідальність суспільно небезпечного діяння. У цій ознаці знаходить вираження головна властивість об’єкта злочину, що у загальному вигляді є соціальним інтересом чи благом, на яке здійснюється злочинне посягання. На відміну від цього, предмет, навіть якщо він визнаний законом обов’язковою ознакою складу злочину, страждає далеко не завжди. Наприклад, при викраденні певного майна йому, як правило, не заподіюється ніякої шкоди. У деяких випадках, внаслідок вчинення злочинного посягання, властивості предмета можуть навіть покращитися (викрадений несправний мотоцикл ремонтується).