Будь-який злочин є різновидом антигромадської поведінки людини. У той же час, діяння може бути визнано злочинним лише в тому разі, якщо воно вчинено особою, яка характеризується сукупністю передбачених законом ознак. Так, злочин не може бути вчинений твариною, механізмом, малолітньою або іншою особами, які не наділені обов’язковими якостями, передбаченими статтями Загальної та Особливої частин КК. Завдяки цьому необхідним елементом складу злочину є його суб’єкт, тобто особа, яка має всі передбачені законом ознаки.
В Україні наукові праці проблемам суб’єкта присвятили такі вчені, як Т. М. Арсенюк, Д. В. Бараненко, В. М. Бурдін, А. А. Васильєв, Т. О. Гончар, О. В. Зайцев, М. Й. Коржанський, В. П. Кононенко, В. В. Лень, В. А. Ломако, Н. С. Магарін, П. С. Матишевський, В. І. Мельник, Н. О. Мірошниченко, А. А. Музика, В. О. Навроцький, Д. В. Новіков, Н. А. Орловська, В. Б. Первомайський, Т. М. Приходько, М. І. Проценко, В. Я. Тацій, В. М. Трубников, Є. В. Фесенко, О. О. Ходимчук, В. М. Шевельов, С. С.Яценко та інші.
У законі про кримінальну відповідальність «суб’єкту злочину» присвяченийрозділ ІV Загальної частини КК, який називається: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)». Згідно з ч. 1 ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
Як суб’єкта злочину слід розглядати індивіда, наділеного необхідними якостями і потенційно здатного вчинити злочин. У науці кримінального права зустрічаються позиції, відповідно до яких під суб’єктом злочину пропонується розуміти особу, яка вже вчинила злочин. Так, В. С. Орлов вважає, що суб’єктом злочину є особа, яка вчинила злочин в осудному стані і при досягненні віку, з якого за законом настає кримінальна відповідальність[132]. З таким визначенням не можна погодитися, тому що суб’єктом злочину слід вважати не того індивіда, який вже вчинив злочин, а здатного вчинити певне діяння і понести за нього кримінальну відповідальність. Особа, яка вчинила злочин, називається винною, а після засудження злочинцем. Так, суб’єктом побоїв і мордування, (ст. 126 КК) є будь-яка осудна фізична особа, яка до моменту вчинення вказаного злочину досягла 16-річного віку, незалежно від того вчиняла вона колись назване злочинне діяння чи ні. У цьому зв’язку В. Г. Павлов зазначає, що ототожнення понять «особа злочинця» і «суб’єкт злочину» призводить до методологічної помилки[133]. Крім того, необхідно розрізняти поняття «суб’єкт злочину», «виконавець злочину», «особа винного» та «особа злочинця»[134].
Будь-який індивід має певну сукупність соціальних і особистісних якостей. Разом з тим закон як обов’язкові ознаки суб’єкта злочину називає лише ті, що визнані законодавцем як юридично значущі, і дозволяють розкрити його антисоціальну природу. У цьому зв’язку ст. 18 КК визначає такі обов’язкові ознакисуб’єкта злочину: фізична особа, осудність, досягнення віку кримінальної відповідальності. Зазначені ознаки є необхідними, відсутність будь-якої з них виключає склад злочину і, як наслідок, можливість притягнення особи до відповідальності.
Крім того, в окремих статтях ОЧ КК передбачаються ознаки спеціального суб’єкта злочину. Вони є додатковими і присутні далеко не у всіх складах злочинів. Однак коли на це прямо вказує закон, якості спеціального суб’єкта злочину набувають обов’язкового значення і безпосереднім чином впливають на кваліфікацію вчиненого.
Суб’єктом злочину в національному КПР традиційно визнається лише фізична особа, тобто людина. Юридичні особи, тварини, механізми ні при яких обставинах не можуть бути визнані суб’єктами злочинної діяльності. У деяких випадках для вчинення суспільно небезпечного діяння винний може використовувати тварин (нацьковує собаку на потерпілого, у результаті чого йому заподіюються тяжкі тілесні ушкодження), механізми чи автомати. Однак і тут суб’єктом злочину є людина, а використані нею для вчинення злочинного діяння сили визнаються знаряддями або засобами вчинення злочину.
Юридичні особи також не можуть виступати суб’єктами злочину, тому що в будь-якому разі рішення приймає саме людина, і кримінальна відповідальність за вчинений злочин повинна покладатися на неї, а не на установу, яку вона представляє. Отже, при вчиненні злочинного діяння службовою особою організації, у тому числі й в інтересах служби, кримінальна відповідальність покладається саме на неї.
Слід зазначити, що у деяких зарубіжних країнах суб’єктом злочину можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Так, у Зразковому кримінальному кодексі США передбачається відповідальність корпорацій, некорпоративних об’єднань і осіб, які діють або зобов’язані діяти в їхніх інтересах[135]. На думку П.Л. Фріса, в ситуації розвитку та зміцнення в країні деяких видів злочинності (організованої, проти екологічної безпеки, економічної та ін.), визнання суб’єктом злочину юридичної особи набуває неабиякого значення[136].
Однак, на наш погляд, визнання суб’єктом злочину лише фізичних, а не юридичних осіб цілком обґрунтовано, тому що є продовженням принципу індивідуальної відповідальності, а також принципу вини, коли кожна особа відповідає за конкретно вчинене нею діяння. Кримінальна відповідальність є негативною оцінкою суспільно небезпечної поведінки окремого індивіда, його антисоціальних поглядів і установок, завдяки чому примусові заходи застосовуються до окремого суб’єкта, який вчинив певний злочин.
Значення суб’єкта злочину визначається тим, що він:
– є обов’язковим для всіх складів злочинів, що містяться в Особливій частині КК, відсутність будь-якої з ознак суб’єкта виключає злочинність вчиненого діяння і, як наслідок, можливість настання кримінальної відповідальності;
– у деяких випадках сприяє розмежуванню злочинів. Наприклад, розголошення державної таємниці (ст. 328 КК) відрізняється від розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422 КК) за суб’єктом: у першому випадку це особа, якій такі відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків в будь-якій організації, а в іншому – військовослужбовець. Крім того, особливості особи винного можуть прямо впливати на кваліфікацію вчиненого;
– дозволяє розкрити і докладно вивчити особливості особи винного (стать, вік, соціальний стан), виявивши при цьому загальні тенденції вчинення злочинів особами певної категорії. Властивості особи винного можуть мати й інші правові наслідки: перешкоджати звільненню від кримінальної відповідальності, звільненню від відбування покарання з випробуванням, умовно-достроковому звільненню від відбування покарання тощо.