Здатність усвідомлювати фактичне значення і соціальний зміст своєї поведінки з’являється у людини з моменту досягнення нею певного рівня соціальної зрілості. Зазначені навички індивід набуває в процесі соціального розвитку, а їх остаточне формування відбувається з досягненням певного віку. З дорослішанням розвивається свідомість людини, її знання про суспільні та інтерактивні зв’язки, з’являються уявлення про добро і зло, загальноприйняті правила поведінки, що існують у суспільстві.
У цьому зв’язку обов’язковою ознакою суб’єкта злочину є досягнення встановленого законом віку. Хронологічний вік – це час, що минув від народження[137]. Вік в юриспруденції – це визначений документами юридичний період життя людини[138]. Згідно зі ст. 22 КК вік кримінальної відповідальності за більшість злочинів установлений із шістнадцяти років. До вказаного моменту підліток здобуває здатність правильно сприймати те, що відбувається й осмислено діяти, розуміючи при цьому суспільну небезпеку і юридичну природу своєї поведінки.
Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності визначається трьома критеріями:
1) можливість усвідомлення суспільної небезпечності і протиправності діянь, зазначених у ч. 2 ст. 22 КК, вже в 14 років;
2) поширеністю багатьох цих злочинів саме серед підлітків;
3) виходячи з великої суспільної небезпеки (тяжкості) деяких з цих злочинів[139].
У зв’язку із цим законом диференційовано вік кримінальної відповідальності: за загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення злочинів, які перелічені у ч. 2 ст. 22 КК (у тому числі за готування чи замах щодо їх вчинення та співучасть у них), з 14-річного віку.
У віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише особи за вчинення таких злочинів: умисне вбивство (статті 115–117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга чи третя статті 289), хуліганство (стаття 296).
При цьому слід зазначити, що особи у віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за злочини, вчинені через необережність. Враховуючи певні ознаки суб’єкта або особливості їх об’єктивної сторони, деякі злочини можуть бути вчинені особами, які до моменту вчинення злочину досягли 18-річного віку (статті 304, 323, 324, 335, 336 КК України). Так, В. В. Дзундза зазначив, що суб’єктом втягнення неповнолітнього у вчинення злочину або іншої антигромадської дії може бути лише фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла вісімнадцятирічного віку[140], і це положення має бути прямо передбачено у статті 22 КК України.
Поняття «неповнолітній», яке вживається у назві розділу XV Загальної частини КК та статтях, що входять до цього розділу, а також в деяких інших статтях (152, 304, 323, 324 КК України) означає, що особа не досягла 18 років. Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України «неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років»[141].
Особи, які вчинили діяння, передбачені законом про кримінальну відповідальність, у віці від 11 до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 статті 22 КК, не підлягають кримінальній відповідальності, але до них можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру (стаття 97 КК України).
Встановлення в законі суворо формалізованої мінімальної вікової межі вимагає точного визначення віку особи, яка вчинила злочин. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність обчислюється з моменту вчинення злочину. При притягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюється згідно з документами про народження (число, місяць, рік народження), а при відсутності таких – на підставі висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день свого народження, а починаючи з наступної доби. У разі, якщо вік обвинуваченого неповнолітнього встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи.