Спеціальний суб’єкт – це особа, яка, крім загальних ознак суб’єкта, має ще й додаткові ознаки, вказані у диспозиції кримінально-правової норми, що відображають специфічні властивості суб’єкта. Вказівка у диспозиції кримінально-правової норми на ознаки спеціального суб’єкта означає, що не будь-яка фізична, осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, може бути притягнута до кримінальної відповідальності. ЗКВ іноді обмежує коло осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність шляхом вказівки на певні, специфічні риси суб’єкта.
Ознаки спеціального суб’єкта за своїм змістом дуже різноманітні. У КК України близько 40% складів із спеціальним суб’єктом. Ознаки спеціального суб’єкта можуть бути віднесені до різних характеристик особи злочинця: до становища за службою чи роботою, до посади, професії, до негативних характеристик, що пов’язані з вчиненням злочину, до військового обов’язку, сімейного стану і таке інше. Наприклад, суб’єктом злочину, передбаченого статтею 286 КК, може бути не будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку, а тільки та, що має певні особливості, вказані у законі про кримінальну відповідальність – вона має бути особою, яка керує транспортним засобом, тобто будь-яким автомобілем, чи трактором, чи іншою самохідною машиною, чи трамваєм, чи тролейбусом, чи мотоциклом, чи іншим механічним транспортним засобом. В цьому випадку особливості суб’єкта пов’язані з характером його дії у сфері дорожнього руху і експлуатації транспортних засобів (водій, особа, яка керує транспортним засобом); суб’єктом злочину, передбаченого статтею 271 КК – службова особа підприємства, установи, організації або громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності, на кого було покладено обов’язок дотримання правил охорони праці. Ст. 375 КК встановлює відповідальність за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови і вказує на спеціального суб’єкта – суддю (суддів).
Загальні ознаки суб’єкта не вказуються в диспозиції норм Особливої частини КК, вони виносяться законодавцем як загальні принципові положення до Загальної частини. ЗКВ у ч.2 статті 18 КК дає визначення спеціального суб’єкта злочину, яким визнається фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. Ознаки, що характеризують спеціальний суб’єкт, вказуються у диспозиціях кримінально-правових норм Особливої частини КК. Іноді виділяються норми зі спеціальним суб’єктом до окремих розділів, що утворюють цілі системи норм, де і визначаються ознаки спеціальних суб’єктів у нормі ОЧ КК.
Особлива частина КК містить два таких розділи: розділ ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності» і розділ ХІХ “Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)». У примітки до статті 364 КК описані ознаки службових осіб, тобто осіб, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки. Інші особи, наприклад, просто фізично не можуть зловживати службовим становищем, тому що не виконують функцій, які пов’язані зі службовою діяльністю. Суб’єктами військових злочинів можуть бути тільки військовослужбовці Збройних Сил України, СБУ, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ МВС України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями розділу ХІХ ОЧ КК (стаття 401 КК).
Іноді ознаки спеціального суб’єкта не вказуються в конкретній нормі Особливої частини КК, але їх можна з’ясувати шляхом систематичного, логічного та граматичного тлумачення норми. Наприклад, стаття 137 КК встановлює відповідальність за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей. Закон не називає прямо суб’єкта злочину, але вказує на його суттєву ознаку: професійний чи службовий обов’язок щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до нього (обов’язку) ставлення. Згідно з чинним законодавством такий обов’язок покладений на вчителів, вихователів, медичний персонал тощо, які повинні слідкувати за поведінкою неповнолітніх, коли вони перебувають у відповідних установах при відсутності нагляду з боку батьків чи осіб, які їх заміняють, щоб вони не заподіяли шкоду власному здоров’ю та здоров’ю інших дітей.