Злочинне діяння має не лише зовнішнє, а й внутрішнє вираження, що характеризується властивостями суб’єктивної сторони злочину. Поведінка індивіда є проявом психічних процесів, що відбуваються в його свідомості. Найважливішою ознакою людини є її соціальні якості, за допомогою яких вона сприймає загальноприйняті правила поведінки і норми соціального гуртожитку. Зазначені положення знаходять відображення в її свідомості, завдяки чому вони осмислюються і перетворюються в життя. При цьому будь-який індивід співвідносить свою поведінку з інтересами інших людей, суспільства і держави, що у свою чергу створює найсприятливішу систему соціальних відносин, що дозволяє повною мірою співвідносити права і свободи окремої особи і суспільства в цілому.
У тому разі, якщо суб’єкт свідомо порушує загальновизнані інтереси, охоронювані ЗКВ, він тим самим виражає своє негативне ставлення до суспільства, що свідчить про його підвищену небезпеку. Однак, якщо особа не усвідомлює фактичного характеру своєї поведінки і не здатна нею керувати, то заподіяння шкоди не свідчить про її антисоціальні погляди і не може вважатися злочинним. З цієї причини тільки осмислене і вольове діяння визнається злочином, тому що саме воно відображає антигромадські установки суб’єкта. Це дозволяє виключити випадки притягнення до відповідальності за невинне заподіяння шкоди осіб, які не є небезпечними для суспільства.
З урахуванням сказаного, слід зазначити, що обов’язковою рисою будь-якого злочину є не лише вчинення суспільно небезпечного діяння у формі дії чи бездіяльності, але й наявність внутрішньої психічної діяльності, що обумовлює зовні виражену поведінку суб’єкта. У цьому зв’язку, обов’язковим елементом складу визнається суб’єктивна сторона злочину.
Отже, суб’єктивна сторона злочину – обов’язковий елемент складу злочину, під яким слід розуміти сукупність передбачених законом ознак, що характеризують внутрішню сторону злочинного діяння, «тобто психічну діяльність особи, безпосередньо пов’язану з вчиненням злочину»[144].
В юридичній літературі питанням суб’єктивної сторони складу злочину приділялась увага в працях таких українських вчених, як М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Я. М. Брайнін, Ф. Г. Бурчак, Ю. А. Валова, Р. В. Вереша, П. А. Воробей, С. В. Гончаренко, В. П. Ємельянов, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, І. П. Лановенко, П. С. Матишевський, С. І. Нежурбіда, А. О. Пінаєв, О. Я. Свєтлов, В. В. Сташис, С. А. Тарарухін, В. Я. Тацій, М. І. Хавронюк, С. С. Яценко та інші.
Суб’єктивна сторона складу злочину характеризується комплексом ознак, що утворюють психологічний, тобто внутрішній зміст злочинного посягання. До складу суб’єктивної сторони злочину входить одна обов’язкова ознака – вина у формі умислу або необережності, а також три додаткові (факультативні): мотив, мета та емоційний стан винного в момент вчинення злочину.
Однак, палітра психічної діяльності ширша за обсягом і не обмежується вказаними ознаками, але суб’єктивна сторона вміщує лише елементи, що мають юридичне значення, наявність яких необхідна для правильної правової оцінки і, відповідно, кваліфікації вчиненого.
У той же час урахування інших проявів психічної діяльності, а саме: переживань винного, почуттів, настрою до початку посягання та у момент його вчинення, дозволяє ширше освітити внутрішню психологічну картину злочину, осмислити його причини, зрозуміти спонукання, якими керувався суб’єкт, вчиняючи злочинне діяння.
Головною (основною) ознакою суб’єктивної сторони є вина, що розкриває психічне ставлення винного до вчинюваного ним злочину, а також до суспільних відносин, яким внаслідок вчинення злочину заподіюється шкода. Вина є обов’язковою ознакою будь-якого злочинного діяння. У законі поняття та ознаки різних форм і видів вини розкриваються в статтях ЗЧ КК.
Додатковими (факультативними) ознаками суб’єктивної сторони є мотив, мета та емоційний стан. Вони конструктивно передбачаються не в усіх складах злочинів, але разом із тим впливають на ступінь небезпеки вчиненого, а в окремих випадках і його кваліфікацію. Так, терористичний акт (ст. 258 КК) вчиняється з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами. Жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК) може вчинятися з хуліганських мотивів. У цих випадках додаткові ознаки суб’єктивної сторони набувають обов’язкового значення і впливають на кваліфікацію вчиненого.
Суб’єктивна сторона знаходиться в тісному зв’язку з іншими елементами складу злочину. Так, об’єкт злочину в багатьох випадках залежить від спрямованості умислу винного. Наприклад, об’єктом розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. Ті ж дії, вчинені на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України кваліфікуються як державна зрада за ст. 111 КК, об’єктом якої є національна безпека. У наведеному прикладі різна суб’єктивна спрямованість дій, переслідуваних винним, обумовлює різну кваліфікацію вчиненого.
Безпосереднім чином суб’єктивна сторона злочину взаємодіє з його об’єктивними ознаками. Так, злочин з формальним складом може вчинятися тільки з прямим умислом, тому що суспільну небезпеку представляє тут саме діяння, що завжди є усвідомленим і вольовим. У свою чергу необережні злочини є лише матеріальними, тому що суспільну небезпеку таких деліктів представляє не діяння, а наслідок, що настав.
Значення суб’єктивної сторони злочину полягає в тому, що вона:
1) є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, його відсутність виключає кримінальну протиправність вчиненого і, як наслідок, можливість настання відповідальності;
2) у деяких випадках дозволяє відмежувати одне злочинне діяння від іншого. Наприклад, диверсія (ст. 113 КК) відрізняється від умисного знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194 КК) за такою ознакою суб’єктивної сторони як мета. В першому випадку винний прагне ослаблення держави, в іншому – у суб’єкта повинна бути відсутня така мета;
3) істотно впливає на ступінь суспільної небезпеки вчиненого і, як наслідок, на вид і розмір (строк) остаточного покарання. Наприклад, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років, у той час як вбивство через необережність (ст. 119 КК), що відрізняється від умисного вбивства в основному за формою вини, карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк;
4) дозволяє в деяких випадках визначити причини, що спонукали винного до вчинення злочину. Аналіз психологічних факторів, які лежать в основі злочину, мети, якої прагне досягти винний, сприяє розумінню природи виникнення і становлення антисуспільних установок особи, що є причиною вчинення нею суспільно небезпечного діяння.
Названі обставини обумовлюють важливе значення суб’єктивної сторони для обґрунтування кримінальної відповідальності, кваліфікації злочину і призначення покарання.