Необережна форма вини менш поширена, ніж умисна. Крім того, за інших рівних умов необережні злочини набагато менш небезпечні порівняно з посяганнями, вчинюваними умисно. Це пояснюється тим, що вчинення необережних злочинів обумовлено в основному недостатньо дбайливим, несумлінним ставленням винного до найзначущих соціальних відносин, недисциплінованим, безтурботним виконанням службових повноважень, а також інших соціальних обов’язків. У той же час, незважаючи на менший ступінь небезпеки порівняно з умисними деліктами, необережні злочини в деяких випадках здатні заподіяти істотнішу шкоду охоронюваним законом суспільним інтересам. Досить згадати такі наслідки, як катастрофа на Чорнобильській АЕС, загибель теплохода «Адмірал Нахімов», що були заподіяні через необережність.
Основою необережних злочинів, як правило, є недбале, халатне ставлення особи до своїх обов’язків, а також охоронюваних законом суспільних відносин, що обумовлює досить високий ступінь небезпеки винного.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Першим видом необережності є самовпевненість. Відповідно до ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Інтелектуальний елемент самовпевненості утворює передбачення винним можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Можливість настання суспільно небезпечного наслідку при самовпевненості – винний припускає, що в аналогічній ситуації може бути заподіяна певна шкода, однак на свій випадок таку можливість не поширює. Можливість заподіяння шкоди при самовпевненості на відміну від непрямого умислу, де вона реальна, є абстрактною, неконкретизованою.
При вчиненні необережних злочинах суб’єкт завжди усвідомлює фактичний зміст вчинюваного діяння. Назване положення дає деяким авторам підставу для твердження про те, що в необережних злочинах, що вчиняються з самовпевненістю винний зобов’язаний усвідомлювати суспільну небезпеку самого діяння1. З цією думкою не можна погодитися, тому що в необережних злочинах суспільну небезпеку представляє не саме діяння, а ті наслідки, що воно спричиняє. Завдяки цьому винний не повинний усвідомлювати суспільної небезпеки вчинюваного діяння, тому що воно саме по собі, у відриві від наслідку, не є злочинним. Наприклад, коли водій перевищує встановлену швидкість, у результаті чого відбувається дорожньо-транспортна подія, що спричинила загибель людей, безумовно, він розуміє фактичний зміст того, що відбувається. Однак саме по собі перевищення швидкості є не злочином, а адміністративним правопорушенням, завдяки чому водій може не усвідомлювати його суспільної небезпеки.
Вольовий елемент злочинної самовпевненості утворюють дві ознаки: небажання настання суспільно небезпечного наслідку і необґрунтований розрахунок його запобігти.
Небажання (як ознака вольового моменту самовпевненості) –негативне ставлення винного до можливості настання суспільно небезпечного наслідку. У такому разі воля винного займає активну позицію, завдяки чому він докладає певних зусиль, спрямованих на те, щоб запобігти настанню шкоди. Він не просто не бажає спричинення шкідливого наслідку, але легковажно розраховує на певну обставину, що, на його думку, повинна сприяти запобіганню наслідку. Так, Г., керуючи вантажним автомобілем, в умовах дощу порушив правила дорожнього руху і виїхав на зустрічну смугу дороги, де зштовхнувся з зустрічною автомашиною, внаслідок чого пасажирам Г. і водію зустрічного автомобіля була заподіяна шкода здоров’ю. У такій ситуації Г., порушуючи правила дорожнього руху, передбачав, що в цілому його дії можуть бути причиною автотранспортної події і заподіяння шкоди здоров’ю. При цьому він не бажав настання зазначеного наслідку і прагнув його запобігти.
Легковажний розрахунок винного попередити заподіяння шкоди суспільним відносинам – це неправильна оцінка особою власних сил, поведінки інших осіб, надійності роботи механізмів чи агрегатів, а також сил стихії. Наприклад, порушуючи режим експлуатації промислового механізму, винний передбачає, що це може викликати вихід його з ладу, але при цьому розраховує на його надійну роботу. Однак його розрахунок виявляється необґрунтованим, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди у великих розмірах.
Невірно представляючи свої можливості чи обставини ситуації, особа не відмовляється від реалізації своїх намірів і вибирає суспільно небезпечний спосіб їх здійснення, будучи переконаним, що йому вдасться уникнути настання шкоди. Але, завдяки тому, що знання ситуації є неповним чи має місце перекручена оцінка винним своїх здібностей, відбувається заподіяння суспільно небезпечних наслідків.
За своїм внутрішнім змістом злочинна самовпевненість в деякому ступені перетинається з непрямим умислом. Однак ці різновиди умислу і необережності мають низку істотних розходжень. У першу чергу необхідно враховувати, що при вчиненні умисного злочину, суспільно небезпечним і злочинним визнається саме по собі вчинене діяння, у той час як при вчиненні необережного делікту злочинним є тільки наслідок. З цієї причини при вчиненні посягання з непрямим умислом винний має усвідомлювати його суспільну небезпеку, тоді, як у необережних злочинах така ознака відсутня. Інтелектуальний момент непрямого умислу і злочинної самовпевненості характеризується передбаченням можливості заподіяння шкоди. Але при непрямому умислі можливість є реальною, тобто існує висока ймовірність настання наслідку. Самовпевненість відрізняється передбаченням винним не реальної, а абстрактної можливості. Це означає, що особа в цілому усвідомлює – в аналогічній ситуації може наступити шкода, але на свій випадок таку можливість не поширює.
Основні відмінності непрямого умислу від самовпевненості можна з’ясувати з аналізу їхніх вольових елементів (див. табл. 6). Непрямий умисел, як і самовпевненість, характеризується небажанням настання шкоди. Однак при умислі особа сприймає можливість заподіяння шкоди як належне чи ставиться до цього байдуже, тоді як при самовпевненості – активно негативним чином ставиться до такої можливості. При цьому, вчинюючи злочин із самовпевненості, винний розраховує на певну обставину, що, на його думку, повинна запобігти заподіянню шкоди.