У ЗКВ відсутні норми щодо характеру помилки особи стосовно своєї поведінки. Це питання вирішується теорією кримінального права і судовою практикою щодо окремих категорій кримінальних справ на підставі положень закону про вину та її форми. Помилка – це своєрідна форма психічного ставлення людини до вчиненого нею діяння та його наслідків.
Помилка в кримінальному праві – це неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов’язкові ознаки (елементи) у відповідному складі злочину.
У правовій літературі розрізняють два види помилок: юридичні та фактичні.
Юридична помилка – це хибне уявлення особи: 1) щодо злочинності чи незлочинності її діяння та його наслідків; 2) щодо кваліфікації вчиненого нею злочину; 3) щодо виду та розміру покарання, яке може бути їй призначене за вчинений злочин.
Кримінальна відповідальність не настає, якщо особа помилково вважала, що вона вчинила злочинне діяння, в той час як закон про кримінальну відповідальність таке діяння не вважає злочином.
Якщо ж особа вчинила діяння і при цьому помилково вважає, що воно не є злочинним, в той час як таке діяння заборонено ЗКВ, така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинений нею злочин. Тут діє загальне правило – незнання закону не звільняє від кримінальної відповідальності, оскільки особа до вчинення певних дій мала можливість знати закон, яким заборонено вчинення певних дій, але не скористалася чи не забажала скористатися такою можливістю. Закони завжди публікуються у пресі і доступні для ознайомлення кожному, хто бажає і мусить знати, що забороняє ЗКВ. Однак це загальне положення може бути спростовано судом за наявності певних обставин, які в окремих випадках виключають можливість особи знати про наявність певного закону. Така особа не підлягає кримінальній відповідальності.
У тому разі, якщо особа допустила помилку щодо кваліфікації вчиненого злочину (наприклад, особа вважала, що вчинила крадіжку, а насправді то був грабіж), вона буде відповідати за фактично вчинений злочин, у даному випадку – за грабіж.
Помилка особи щодо виду і розміру покарання за вчинений нею злочин не має значення для визначення судом конкретного виду і розміру покарання. Цей вид помилки, як і попередній, не належить до обставин, що характеризують інтелектуальний і вольовий моменти умислу та необережності, а тому не впливає на вину і відповідальність.
Фактична помилка – це невірне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї діяльності. На відміну від юридичної помилки, вона охоплює не весь склад злочину, а лише окремі його елементи (об’єкт, об’єктивну сторону) або кваліфікуючі ознаки.
Помилка щодо об’єкта злочину – це хибне розуміння особою виду, характеру та інших особливостей соціальних цінностей, на які вона посягає. Особа, яка допустила таку помилку при однорідності об’єктів (злочин було задумано щодо одного громадянина, а фактично потерпів інший), буде відповідати за закінчений злочин. Наприклад, Ц. мав намір вбити К. і, прийнявши за К. його брата, що з’явився у вікні будинку, Ц. застрелив останнього з гвинтівки. У такому разі Ц. має відповідати за умисне вбивство (не за замах на вбивство і не за необережне вбивство) тому, що для наявності умислу на вбивство необхідною умовою є усвідомлення особою, що наслідком її дії стане смерть людини. При цьому як життя К., так і життя його брата є юридично рівнозначними і однорідними об’єктами.
Помилка щодо об’єкта впливає на кваліфікацію вчиненого злочину у разі юридичної неоднорідності об’єктів злочину. Вчинений злочин за наявності такої помилки кваліфікується залежно від спрямованості умислу.
Помилка щодо дії або інших фактичних обставин, які належать до об’єктивної сторони складу злочину, зумовлює відповідальність лише в тому разі, якщо особа, вчиняючи те або інше діяння, не має наміру вчинити злочин, але помилково використовує такі засоби, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки.
Наприклад, при видачі хворому ліків фармацевт помилково видав отруйну суміш, після вживання якої сталася смерть хворого. Такі дії охоплюються поняттям вбивства з необережності: фармацевт за своїм службовим становищем зобов’язаний бути завжди уважним. Він зобов’язаний був і міг передбачити наслідки неналежного виконання своїх обов’язків.
В окремих випадках може мати місце помилка щодо розвитку причинного зв’язку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причинності). У теорії КПР існує правило, що для кримінальної відповідальності за умисні злочини достатньо того, щоб винний передбачав розвиток причинного зв’язку в загальних рисах і усвідомлював, що злочинні наслідки настануть лише від його діяння, а не з інших причин. Однак наведене положення навряд чи виправдано застосовувати до всіх видів помилки у причинності. Шкідливі наслідки від умисного злочину можуть настати не лише від особистої поведінки винного, але й від того, що винний для досягнення певного злочинного наслідку приводить у рух або використовує сили, які швидко перетворюються в руйнівні, непідвладні контролю – стихійні сили (вогонь, вода, вибухові речовини, енергія, заразні бацили і бактерії тощо), які дуже небезпечні для життя і здоров’я багатьох людей, а також для великої кількості майна фізичних і юридичних осіб. Внаслідок обраного в таких випадках суб’єктом загально-небезпечного способу вчинення злочину діє правило так званого опосередкованого загальнонебезпечного спричинення: на винного в пошкодженні загальнонебезпечним способом одного предмета, за висловом І. Фойницького, покладається відповідальність і за пошкодження іншого предмета, на який поширилася руйнівна дія зумовленої ним стихійної сили.
Наприклад, завідувач складу продовольчих товарів з метою приховати вчинене ним викрадення майна підпалив приміщення складу. Вогонь, що поширився від вітру, зруйнував сусідні будівлі. Тут немає потреби встановлювати умисел на знищення навколишніх будівель. Таке знищення майна завдяки опосередкованому загальнонебезпечному спричиненню не виходить за межі можливості усвідомлення суб’єктом злочину і тому приєднується до основного складу злочину як його обтяжуюча обставина. У наведеному прикладі завідувач продовольчого складу підлягає кримінальній відповідальності, крім викрадення майна, за знищення майна, яке завдало особливо великої шкоди. Характерним щодо положення, яке розглядається, є також випадок, що багато разів висвітлювався у кримінально-правовій літературі: А. з метою вбити Б. заподіяв йому удар тяжким знаряддям по голові. Вважаючи, що Б. вбитий, А. кинув його в річку з метою приховати вбивство. З’ясувалось, що в дійсності смерть Б. настала не від удару, який викликав у потерпілого лише тимчасову втрату свідомості, а від утоплення. Одні криміналісти вважають, що в цьому випадку є два злочини – замах на умисне вбивство і необережне вбивство, інші – розглядають цей випадок як один злочин – умисне вбивство.
У цьому випадку А. свідомо зробив все для настання смерті Б. Смерть потерпілого сталася від дій самого А. і від опосередкованої ним стихійної сили (води). Тобто смерть Б. сталася відповідно до волі суб’єкта злочину і з причин, зумовлених ним. Тут, на погляд деяких криміналістів, мав місце один злочин – умисне вбивство. При вирішенні питання про помилку особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину потрібно виходити з суб’єктивної спрямованості дій (на що направлений умисел).