Вивчення проблеми сутності реалізації кримінальної відповідальності потребує чіткого визначення її мети. Нажаль, у правовій літературі питання про мету відповідальності не одержало належного висвітлення, однак його вирішення уявляється принципово важливим як з точки зору поглиблення теоретичних положень про відповідальність, так і з позиції виконання низки практичних завдань, пов’язаних з її реалізацією, диференціацією та індивідуалізацією.
Як відомо, відповідно до ст. 1 КК Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони найважливіших для суспільства об’єктів, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає які суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання (інші кримінально-правові засоби впливу) можуть призначатися особам, які їх вчинили.
Р. В. Вереша, досліджуючи суб’єктивні елементи підстави кримінальної відповідальності, зазначив, що кримінальна відповідальність покликана вирішувати завдання законодавства про кримінальну відповідальність[198]. Засобами досягнення охоронного завдання КК, на думку Н. Ф. Кузнєцової, є: а) закріплення підстав і принципів кримінальної відповідальності; б) визначення кола діянь, які передбачені КК як злочини; в) встановлення за їх вчинення покарання та інших засобів кримінально-правового впливу[199].
Таким чином, кримінальну відповідальність можна розглядати як один із засобів досягнення завдань кримінального права. При цьому мета кримінальної відповідальності визначається такими завданнями та підкоряється ним.
Будучи засобом досягнення завдань кримінального права, кримінальна відповідальність, у свою чергу, має кілька варіантів прояву, найпоширенішим з яких є кримінальна відповідальність з призначенням покарання. Але кримінальна відповідальність за своїм змістом набагато ширша за покарання; покарання є похідним від відповідальності, одним з її компонентів; покарання є засобом досягнення мети кримінальної відповідальності. Так, С. В. Полубиньска з цього приводу зазначила, що мета галузі конкретизуються в основних її інститутах, мета яких є засобом для розв’язання завдань, що поставлені законодавцем перед усією галуззю... Мета правових інститутів, у свою чергу, конкретизується метою правових норм, що виступають засобами для досягнення мети інститутів[200].
Отже, схематично ланцюжок цілей буде виглядати так: мета покарання – мета кримінальної відповідальності – завдання (мета) кримінального права. Зважуючи на це, мета кримінальної відповідальності має бути змістовніше мети покарання, а тому їх не можна ототожнювати, як це роблять деякі автори[201].
Разом з тим мета відповідальності не повинна підмінювати собою завдання кримінального права як галузі права. Точне визначення мети кримінальної відповідальності та її місця в ієрархії цілей кримінального права та його окремих інститутів і норм має велике значення під час розробки адекватних кримінально-правових засобів впливу на осіб, які вчиняють злочини.
Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, а тому питання про її мету пов’язане з вирішенням питання про мету юридичної відповідальності взагалі. Так, деякі автори зазначають, що своєю метою кримінальна відповідальність в основному не відрізняється від мети юридичної відповідальності[202].
З курсу загальної теорії права нам відомо, що метою юридичної відповідальності є: забезпечення прав та свобод суб’єктів шляхом їх гарантування, охорони та відновлення; охорона та захист суспільного порядку шляхом запобігання правопорушенням та перевиховання правопорушників; захист правопорядку та виховання громадян шляхом створення умов для покарання винних осіб та їх перевиховання; проведення правової пропаганди та визначення переваг правомірної поведінки; компенсація заподіяної порушенням шкоди та відновлення порушених суб’єктивних прав; запобігання вчиненню правопорушень у майбутньому[203]. Таке розуміння мети відповідальності щодо кримінального права призводить фактично до підміни завдань кримінального права метою кримінальної відповідальності.
Нажаль, закон України про кримінальну відповідальність не містить нормативного визначення мети кримінальної відповідальності, а ст. 50 КК визначає лише мету покарання. На правовому просторі СНД лише КК Республіки Білорусь у ст. 44 встановлює, що кримінальна відповідальність має на меті виправлення особи, яка вчинила злочин, і запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами; кримінальна відповідальність покликана сприяти відновленню соціальної справедливості. Трактування мети кримінальної відповідальності білоруським законодавцем досить близько розумінню мети покарання українським КК. Однак, як було зазначено вище, завдяки вимогам формальної логіки вони не можуть збігатися. Що ж стосується мети відновлення соціальної справедливості, що не знайшла свого відображення у КК України як мета покарання, то ми схильні підтримати авторів, які заперечують її досягнення за допомогою покарання[204].
Розробка мети кримінальної відповідальності у науці кримінального права дозволяє дослідникам доходити різноманітних висновків[205], що свідчить про відсутність у теорії кримінального права єдності щодо розуміння мети такої відповідальності. На нашу думку, таке розмаїття поглядів на досліджувану проблему обумовлено тим, що вчені не завжди чітко проводять межу між цілями відповідальності на різних її стадіях.
Як відомо, кримінальна відповідальність встановлюється державою, диференціюється та реалізується її органами. Відповідно можна говорити про мету встановлення, диференціації та реалізації кримінальної відповідальності, сукупність яких дає загальне уявлення про цілеспрямування кримінальної відповідальності.
Установлення кримінальної відповідальності відбувається в результаті криміналізації певного суспільно небезпечного діяння, набрання чинності законом про кримінальну відповідальність. При цьому слід виокремлювати мету встановлення кримінальної відповідальності взагалі та мету встановлення кримінальної відповідальності за певний вид суспільно небезпечної поведінки, які співвідносяться між собою як філософські категорії загального та особливого.
Установлюючи кримінальну відповідальність, законодавець прагне досягнути завдань кримінального права, серед яких важливе місце займають: охорона суспільно значущих об’єктів від злочинних посягань; загальна превенція та виховання громадян у дусі поваги до чинних на території України законів. Включення в текст закону норми про відповідальність за ту або іншу суспільно небезпечну поведінку має суттєве превентивне значення, утримуючи певну частину людей від посягань на відповідні суспільні відносини, формуючи поважне ставлення до охоронюваних КК цінностей і сприяючи створенню умов для нормального розвитку цих відносин та їхнього захисту.
Слід також зазначити, що законодавець не просто встановлює кримінальну відповідальність, але й передбачає її відповідну диференціацію безпосередньо в тексті закону, що є втіленням вимог принципів справедливості та гуманізму. Мета такої диференціації також визнається метою кримінальної відповідальності, складовими якої є: економія заходів кримінально-правової репресії, підвищення ефективності засобів кримінально-правової охорони суспільних відносин, оптимізація правозастосовного процесу притягнення особи до кримінальної відповідальності та безпосередньої її реалізації, звільнення судової системи від надмірних перевантажень, зниження матеріальних витрат на розслідування та розгляд кримінальних справ у суді[206].
Нарешті, застосовуючи у процесі реалізації кримінальної відповідальності до винної у вчиненні злочину особи кримінально-правові засоби впливу, держава прагне досягти певного результату, який також є метою кримінальної відповідальності. У цьому аспекті такий результат більшою мірою пов’язаний з метою покарання.
Покарання та інші кримінально-правові засоби впливу на осіб, які вчинили злочини (за винятком примусових заходів лікування), застосовуються в межах кримінально-правових відносин й підпорядковуються меті реалізації кримінальної відповідальності. Між метою покарання та метою інших кримінально-правових засобів впливу (за винятком примусових заходів лікування) не може й не повинно бути принципових відмінностей, оскільки будь-які засоби впливу, передбачені КК, є різними за інтенсивністю способами досягнення мети кримінальної відповідальності.
Оскільки мета – це те, чого прагне досягти законодавець, установлюючи кримінальну відповідальність за те чи інше суспільно небезпечне діяння, то метою її реалізації є виправлення (ресоціалізація) особи, яка вчинила злочин, та запобігання злочинам. Слід також зазначити, що у зв’язку з адаптацією законодавства України до законодавства Європейського Союзу ще однією метою реалізації кримінальної відповідальності має стати мета відновлення порушених прав потерпілого та відшкодування йому заподіяної злочином шкоди.
Зазначена мета кримінальної відповідальності досягається шляхом реалізації такої відповідальності щодо особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину, передбаченого КК. І. І. Чугуников зазначає, реалізація охоронних кримінально-правових відносин – це поновлення порушеного об’єкту правоохорони шляхом фактичного здійснення тих прав і виконання тих обов’язків, які формуються у суб’єктів у результаті вчинення діяння, у формі, передбаченій законом про кримінальну відповідальність, яку визначає повне встановлення обсягів змісту виниклих правовідносин[207]. Реалізація кримінальних правовідносин своїм кінцевим результатом повинна досягти мети кримінальної відповідальності та виконати завдання кримінального права в цілому.
Отже, багатогранність та складність проблеми мети кримінальної відповідальності свідчить про необхідність її подальшого вивчення та розв’язання в науці кримінального права. Вирішення ж зазначених проблем має знайти своє відображення у процесі створення принципово нової концепції кримінально-правового захисту прав потерпілих від злочину та відновлення соціальної справедливості як складових мети реалізації кримінальної відповідальності.