Частина 1 ст. 15 КК визначає, що замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на злочин має свої об’єктивні i суб’єктивні ознаки, які в сукупності характеризують склад цієї стадії вчинення злочину i дозволяють відмежувати замах на злочин від інших стадій вчинення злочину. Так, на відміну від готування до злочину при замаху діяння об’єктивно i суб’єктивно безпосередньо спрямоване на об’єкт, що охороняється правом, створює йому загрозу.
При замаху на злочин за мінімальною граничною характеристикою особа із об’єктивної сторони, принаймні, розпочинає вчинення дій, передбачених диспозицією відповідної статті ОЧ КК. За максимальною граничною характеристикою ці дії можуть мати i значні виміри за обсягом i тривалістю, однак у кожному конкретному випадку вони неспроможні з незалежних від винного причин перерости у закінчений злочин. Наприклад, особа виконала не всі необхідні дії; виконала всі необхідні дії, але неналежно; виконала всі необхідні дії належно, але наслідки злочину не настали через причини, зумовлені іншими особами тощо.
Із суб’єктивної сторони замах на злочин знаходить певний обсяг реалізації злочинного умислу, але завжди неповний, оскільки через ті самі незалежні від винного причини, всупереч його бажанню мета вчинення злочину залишається недосягнутою. Замах на вчинення злочину можливий не в кожному злочині, що вчиняється з прямим умислом. Ця можливість зумовлюється особливостями конструкції об’єктивної сторони складів певних злочинів, тому, насамперед, замах можливий в усіх злочинах із матеріальним складом (крадіжка, вбивство тощо). Замах у злочинах із формальним складом можливий лише тоді, коли злочин вчиняється шляхом кількох дій, що послідовно виконуються, або тоді, коли між початком i закінченням злочинного діяння можливий розрив у часі. Наприклад, при дачі службовій особі хабара.
Замах на злочин із суб’єктивної сторони можливий лише з прямим умислом. Але на відміну від готування до злочину, при вчиненні замаху на злочин можливі всі види прямого умислу, в тому числі i афектований. Так, якщо суб’єкт, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого, вистрелив, але не влучив у потерпілого або смерть потерпілого не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомоги, то в його діях буде склад замаху на умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання (ч. 2 ст. 15 i ст. 116 КК).
Замах на злочин із об’єктивної сторони також відрізняється від інших стадій вчинення злочину. Так, від стадії готування замах на злочин відрізняється тим, що діяння, які його утворюють, входять до об’єктивної сторони того складу закінченого злочину, який хотів вчинити суб’єкт, а дії, що утворюють готування до злочину, знаходяться поза межами об’єктивної сторони такого злочину.
Якщо стадію закінченого злочину законодавець пов’язує з настанням певних суспільно небезпечних наслідків, специфічність замаху на такий злочин може полягати в тому, що при фактичному виконанні всіх дій, які входять до об’єктивної сторони складу цього злочину, суспільно небезпечні наслідки не настали з незалежних від винного причин. Отже, необхідно, щоб: 1) такі наслідки входили до об’єктивної сторони складу злочину, який хотів вчинити суб’єкт; 2) такі наслідки не настали з причин, які не залежать від волі винного. Ознака ненастання суспільно небезпечних наслідків, що входять до об’єктивної сторони складу конкретного злочину, з причин, які не залежать від волі винного, відіграє важливу роль у вирішенні питання кваліфікації вчиненого діяння. Наприклад, маючи намір позбавити потерпілого життя, суб’єкт здійснив постріл з мисливської зброї, але смерть потерпілого не настала, а нанесені тілесні ушкодження виявилися тяжкими. У такому разі винна особа нестиме відповідальність не за умисні тяжкі тілесні ушкодження, а за замах на умисне вбивство, оскільки спрямованість умислу була на позбавлення життя потерпілого, смерть якого не настала з незалежних від волі винного причин.
Кримінальний кодекс розрізняє закінчений i незакінчений замах на злочин. В основу такого поділу покладені суб’єктивні критерії, змістом яких є усвідомлення особою ступеня завершеності дій, що вчиняються. Так, відповідно до ч. 2 ст.15 КК замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Наприклад, при вчиненні умисного вбивства винна особа нанесла чотири ножові поранення в область серця та печінки потерпілого і, вважаючи його мертвим, залишила на місці вчинення злочину. Завдяки своєчасно наданій медичній допомозі – в результаті декількох хірургічних операцій – життя потерпілого було врятоване. У цьому випадку має місце закінчений замах на умисне вбивство, оскільки при виконанні всіх дій, що входять до об’єктивної сторони цього злочину, суспільно небезпечні наслідки не настали з причин, що не залежали від волі винного.
Згідно із ч. 3 ст. 15 КК замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. У цьому випадку мова йде про вимушене зупинення злочинної діяльності, а не про добровільну відмову від вчинення злочину, оскільки причини припинення злочину не залежали від волі винного. Наприклад, при вчиненні крадіжки чужого майна з проникненням у приміщення крадій не зміг відімкнути підробленими ключами замок у дверях до складу i змушений був припинити свої дії. Як бачимо, причина відмови від доведення злочину до кінця в цьому випадку також не залежала від волі винного.
Специфічними видами замаху на злочин вважаються: замах на непридатний об’єкт i замах непридатними засобами. Поняття «непридатний об’єкт», як i його аналоги («нереальний об’єкт» або «відсутній об’єкт») є умовними. Наприклад, винна особа стріляла у труп, вважаючи його живою людиною, або зламала порожній сейф, щоб викрасти гроші. Очевидно, що об’єкт злочину i в цих випадках є придатним i реальним. Він визначається суб’єктивною спрямованістю дій винного на певні цінності, що охороняються правом. Оскільки у цих випадках злочинець не досягає поставленої мети через фактичну помилку, то такі дії кваліфікуються як замах на вчинення певного злочину на загальних підставах. Фактична ж помилка щодо об’єкта посягання може вплинути лише на індивідуалізацію відповідальності за такий замах.
При вчиненні замаху на злочин з використанням непридатних засобів також має місце фактична помилка суб’єкта, але вже щодо засобів, які за певних обставин можуть бути непридатними саме для вчинення конкретного злочину. Такий замах, як i попередній вид фактичної помилки, теж тягне відповідальність на загальних підставах.