КПР нерозривно пов’язане з іншими галузями українського права (конституційним, цивільним, адміністративним), а також з міжнародним правом та використовує положення інших наук.
Найбільшою мірою КПР пов’язане з конституційним правом, норми-принципи якого знайшли своє закріплення в законодавстві про кримінальну відповідальність. Про це свідчить ч. 1 ст. 3 КК України, в якій зазначено, що ЗКВ становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Конституційне право є базовим для всіх інших галузей українського права, в тому числі й для кримінального права. У статті 8 Конституції України закріплено положення, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй. Низка положень, закріплених у Конституції, безпосередньо стосується принципів кримінального права, тому вони деталізовані у відповідних нормах КК. Так, наприклад, принцип презумпції невинуватості, сформульований у ст. 62 Конституції України, в якій зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, вписаний у ч. 2 ст. 2 КК України.
Принцип вини реалізується не лише через суб’єктивне ставлення у вину, а й через особистий характер кримінальної відповідальності. Його суть визначають такі положення: 1) злочином є діяння, вчинене конкретною фізичною особою; 2) особа підлягає кримінальній відповідальності за те злочинне діяння, що вчинене нею особисто; 3) покарання застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин.
Конституційним є також положення, згідно з яким ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Конституція закріплює положення про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час його вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58 Конституції). Це положення знайшло своє відображення у статті5 КК України, яка має назву: «Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі». Як уже зазначалося вище, функцією кримінального права є також охорона всіх конституційних правовідносин у випадку суспільно небезпечного посягання на них.
КПР ґрунтується на нормах міжнародного права. Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до принципів і норм міжнародного права. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до ст.ст. 14, 15 Закону України «Про міжнародні договори України»[10] міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб. Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згода на обов’язковість міжнародних договорів може бути надана у формі ратифікації або приєднання. Оскільки Україна є правонаступницею прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР і Української РСР, то до міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, прирівнюється й інші відповідні договори[11]. Чинними є лише опубліковані міжнародні договори України в офіційних виданнях: газеті «Голос України», журналі «Відомості Верховної Ради України» або в «Зібранні діючих міжнародних договорів України».
Норми міжнародного права повинні бути належним чином імплементовані в національне кримінальне законодавство, тобто під час прийняття нових законів України про кримінальну відповідальність законодавцем мають бути враховані положення, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Кримінальне право нерозривно пов’язане з кримінологією. Кримінологія виникла в межах кримінального права. Такі правові поняття, як злочин, вина, мотив, вік кримінальної відповідальності за вчинення суспільно небезпечного діяння, стадії вчинення злочину, поняття групи осіб, організованої злочинної групи та інші, що були розроблені теорією кримінального права, широко використовуються кримінологією. Кримінологія вивчає злочинність як соціальне явище, з’ясовує причини, умови і динаміку злочинності в цілому та окремих груп злочинів. Крім того, кримінологія вивчає проблеми попередження злочинів в суспільстві. Під кримінально-правовим попередженням розуміють превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому плані ідея запобігання злочинам пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів.
Кримінальне право є базовим щодо всіх правових галузей, які встановлюють правові основи протидії злочинності. Цим визначається його первинність і одночасно єдність мети, принципів і методів правового регулювання, однаковий понятійний апарат кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів. Крім того, необхідно враховувати, що формою життя матеріального права є процесуальний закон. Так, кримінально-процесуальне право містить правові норми, що закріплюють процедуру встановлення у злочинному діянні особи складу злочину і призначення покарання.
Кримінальне і кримінально-виконавче право регулюють суспільні відносини, які виникають при встановлені системи, а також застосуванні покарань і звільненні від них. При цьому кримінальне право визначає поняття, мету, види, підстави відповідальності і покарання, звільнення від нього, тобто формулює «базові» правові категорії, залишаючи для кримінально-виконавчого права сферу регулювання порядку та умов виконання (відбування) всіх без винятку видів кримінальних покарань[12].
Кримінальне право певною мірою пов’язане з цивільним і адміністративним правом, особливо щодо відповідальності за різноманітні правопорушення. Ці три галузі права виконують охоронну функцію. Цивільно-правові відносини охороняються, як правило, засобами цивільного права, адміністративні – засобами адміністративного права. Водночас відповідальність за вчинення небезпечних правопорушень, які завдають значної шкоди цивільним і адміністративним правовідносинам, встановлюється законом про кримінальну відповідальність. Кримінальне право відрізняється від цих двох галузей права колом правовідносин, які воно охороняє, та специфічним методом їх охорони.
Наука кримінального права та законодавча діяльність при створенні його норм змушує використовувати положення таких наук, як психологія (психологія неповнолітніх), судова психіатрія (осудність, різні види розладів психічної діяльності), судова медицина (критерії розмежування різних видів тілесних ушкоджень) тощо.