Злочинна діяльність має найрізноманітніші форми і прояви. У деяких випадках характерною рисою антигромадської поведінки є вчинення одним суб’єктом декількох діянь, що є самостійними злочинами. Ця обставина знайшла законодавче відображення в інституті множини (множинності) злочинів.
Виступаючи невід’ємною частиною загального вчення про злочин, проблема множинності злочинів є однією з найважливіших та найскладніших у теорії кримінального права та правозастосовчій практиці. Вирішенню питань множинності злочинів приділялась значна увага у наукових працях багатьох учених радянської та вітчизняної науки кримінального права: М. І. Бажанова, М. І. Блум, Я. М. Брайніна, Р. Р. Галіакбарова, А. С. Горєліка, П. С. Дагеля, М. Д. Дурманова, М. І. Загородникова, В. С. Зеленецького, Ю. А. Красікова, Г. Г. Криволапова, Л. М. Кривоченко, П. К. Кривошеїна, Г. О. Крігер, В. М. Кудрявцева, В. П. Малкова, П. С. Матишевського, А. В. Наумова, Г. П. Новосьолова, А. А. Піонтковського, Ф. Р. Рагімова, І. В. Рашковець, Н. К. Семернової, М. О. Стручкова, Г. Т. Ткешеліадзе, К. У. Умарова, Є. А. Фролова, В. Ф. Шмельова, Ю. І. Шульмейстера, Ю. М. Юшкова, О. М. Яковлєва, Н. Ф. Яшинової та інших.
Під множинністю злочинів у кримінальному праві розуміється вчинення однією особою двох або більше окремих злочинних діянь, якщо за жодне з них не минули кримінально-правові наслідки, пов’язані з їх вчиненням.
Так, М. І. Бажанов зазначає, що при множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох чи більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і рецидив злочинів, означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину[390].
Як кримінально-правовому явищу множинності злочинів притаманні спеціальні ознаки:
1) вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених однією чи кількома статтями Особливої частини КК. Для встановлення множинності злочинів необхідно встановити факт вчинення суб’єктом кількох діянь, кожне з яких є злочинним. При цьому не має значення чи були вони закінченими або незакінченими (готування чи замах на злочин), а також роль, яку виконував винний при вчиненні попереднього злочину (виконавець, організатор, підбурювач чи пособник). Не виключається множинність злочинів і при вчиненні одного діяння, що містить ознаки кількох злочинів (ідеальна сукупність злочинів). Вчинення злочину та іншого правопорушення, наприклад, адміністративного делікту, або іншого аморального діяння, що не є протиправним, множинності злочинів не утворює. Відсутній розглядуваний інститут і в тому разі, якщо суб’єкт вчиняє суспільно небезпечне діяння, заборонене ЗКВ, яке не може містити складу злочину. Наприклад, заподіяння шкоди у стані неосудності, або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності;
2) збереження за кожним із злочинів кримінально-правових наслідків, пов’язаних з фактом його вчинення. Це означає, що до моменту початку нового злочинного посягання не минули строки давності, передбачені ст. 49 КК, після вчинення попереднього діяння і суб’єкт не був звільнений від кримінальної відповідальності з інших зазначених у законі підстав. Якщо особа була звільнена від кримінальної відповідальності за раніше скоєне діяння, вчинення наступного злочину не утворює множинності. У тому разі, якщо винний вчинивши перше посягання був у встановленому порядку засуджений, відбув покарання і під час вчинення нового посягання судимість з нього знята або погашена, множинність злочинів також відсутня. На це звертається увагу в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», де вказується, що вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, – коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності[391];
3) вчинені злочинні діяння повинні визнаватися самостійним кримінальним деліктом. Це означає, що кожне з вчинених діянь повинно бути не лише злочинним, але й одиничним, тобто передбаченим конкретною статтею ОЧ КК. У разі, якщо суб’єкт скоює кілька суспільно небезпечних діянь, кожне з яких є епізодом одного продовжуваного злочину, множинність злочинів відсутня.
Встановлення в діях винного ознак множинності свідчить:
1) про підвищену суспільну небезпечність. Це обумовлено тим, що вчинення кількох антисуспільних посягань заподіює значнішу шкоду порівняно з одним злочинним діянням;
2) про стійкість антисоціальних поглядів винного. Це сигналізує про те, що злочинне діяння є не випадковим епізодом у його житті, а вираженням сталих установок. Слід також зазначити, що множинність злочинів сприяє формуванню у винного навичок вчинення злочинних посягань, а в окремих випадках про формування кримінального «професіоналізму».
Ці обставини знайшли відображення в законі про кримінальну відповідальність. Так, факт множинності злочинів тягне за собою призначення більш суворого покарання, а так само інші негативні для винного наслідки. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 КК обставинами, що обтяжують покарання, визнаються – вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів. Крім того, зазначені форми множинності передбачені в низці статей Особливої частини КК як кваліфікуючі ознаки. Наприклад, у ч. 2 ст. 185 КК обтяжуючою обставиною визнається повторне вчинення крадіжки.
За наявності множинності злочинів виключається можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), примиренням з потерпілим (ст. 46 КК), у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), а також зі зміною обстановки (ст. 48 КК України). Повторність злочинів перешкоджає звільненню неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).