Як зазначалося вище, множинність утворює вчинення двох або більше самостійних злочинних діянь. У цьому зв’язку набуває особливого значення питання з’ясування поняття та ознак одиничного кримінального делікту, його відмінності від множинності злочинів.
Одиничний злочин – діяння (дія або бездіяльність) чи сукупність взаємозалежних діянь, що містять ознаки окремого складу злочину, передбаченого відповідною статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу.
Залежно від структури, розглядуваний вид злочину поділяється на два види: простий і складний (ускладнений).
Простим одиничним злочином визнається посягання, у якому всі елементи та ознаки виражені однократно і мають просту структуру. Наприклад, підміна дитини (ст. 148 КК) виражається в дії, відбувається лише з прямим умислом, що поєднується з корисливим чи іншим особистим мотивом, і посягає на особисту волю дитини. У цьому складі всі об’єктивні і суб’єктивні ознаки, зокрема об’єкт посягання, діяння, вина у формі умислу представлені однократно, що дозволяє визначити його як простий одиничний злочин.
Складним (ускладненим) злочином є суспільно небезпечне діяння чи система діянь, окремі елементи складу якого виражені неодноразово чи мають додаткові ознаки. Зовні такий злочин схожий з множинністю, однак при цьому він залишається одиничним посяганням. Виділяють наступні види складних одиничних кримінальних деліктів: продовжувані, триваючі, складені злочини, склади з альтернативними діями[392], злочини з двома формами вини, злочини, що характеризуються повторними діями.
Продовжуваним визнається злочин, що складається з декількох тотожних актів дій (бездіяльності), об’єднаних єдиним умислом. Для розуміння продовжуваних злочинів слід з’ясувати поняття тотожності як характеристики об’єктивної сторони. За загальним правилом тотожність діяння означає «подібність одного до одного за суттю, зовнішніми ознаками та виявом»[393], а для злочинних посягань слід додати: подібність діяння за своєю кримінально-правовою природою.
Наприклад, маючи намір на викрадення дорогого набору інструментів, особа протягом трьох днів послідовно виносить їх з підприємства, на якому вона працює. У злочині, що продовжується, усі вчинені діяння повинні бути аналогічними, тобто передбачатися однією статтею Особливої частини закону про кримінальну відповідальність. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців та замовників, одержання – давання хабара, статеві злочини та в інших випадках.
Слід враховувати, що всі епізоди продовжуваного злочину мають бути об’єднані єдиним умислом. Це означає, що здійснюючи окремо кілька суспільно небезпечних дій, винний прагне досягти єдину мету. У тому разі, якщо при вчиненні нового діяння умисел виникає заново, вчинене слід кваліфікувати за правилами повторності. Так, якщо вчинивши квартирну крадіжку, винний через якийсь час вирішує повернутися і забрати цінне майно, що залишилося в ній, вчинене слід кваліфікувати як повторне викрадання, тому що в цьому випадку умисел на повторну крадіжку виник після завершення першого епізоду.
Характерним для продовжуваного злочину є заподіяння у результаті вчинення кількох тотожних дій шкоди одному об’єкту. У тому разі, якщо винний, маючи намір на досягнення загального результату, вчинює два чи більше діяння, але посягає на різні об’єкти, одиничний злочин відсутній і має місце множинність. Наприклад, М. вчинив викрадання гаманців у двох громадян, з метою добути відсутню суму грошей, потрібну для придбання пляшки горілки.
Необхідно зазначити, що в окремих статтях Особливої частини КК прямо вказується на можливість заподіяння шкоди кільком потерпілим. Такі злочини визнаються продовжуваними незалежно від того, посягають вони на один чи декілька об’єктів. Так, ст. 225 КК безпосередньо передбачається можливість обману декількох споживачів та замовників. З цієї причини названий злочин визнається одиничним і в тому випадку, коли послідовно обмірюються, обважуються, обраховуються чи іншим способом обманюються два чи більше потерпілих.
Слід також звернути увагу на те, що продовжуваний злочин характеризується невеликим розривом у часі між усіма вчиненими діяннями. Якщо встановлюється тривалий проміжок у часі між декількома епізодами, то вести розмову про продовжуваний злочин не приходиться, тому що при наявності значного розриву у часі вчинене не може бути визнано єдиним діянням.
Триваючий злочин – це суспільно небезпечне діяння, пов’язане з тривалим невиконанням покладеного на винного обов’язку (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей – ст. 164 КК) чи порушенням встановленої заборони (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами – ст. 263 КК). Такий вид складного одиничного злочину характеризується, як правило, тривалим періодом вчинення злочинного діяння. При цьому винний постійно порушує охоронювані законом суспільні відносини. Однак вчинене не утворює множини злочинів, тому що відбувається одне діяння, що посягає на один об’єкт.
На відміну від продовжуваних, триваючі злочини не пов’язані з вчиненням декількох аналогічних злочинних посягань. Тут здійснюється одне протиправне діяння, що триває у часі. Триваючий відрізняється тим, що існує перманентно, тоді як продовжуваний утворюється мозаїкою злочинних діянь; він визначає постійне перебування винного, так би мовити, у «злочинному стані», тоді як закінчення виконання чергового тотожного злочинного діяння припиняє вчинення злочину, яке розпочинається знову з початком виконання чергового тотожного діяння; триваючий злочин виконується одним діянням тоді як продовжений є низкою діянь[394].
Складений злочин – це злочинне діяння, що поєднує два чи більше самостійних посягання. Складений злочин містить у собі декілька кримінально-правових деліктів, кожний з який передбачається окремою нормою Особливої частини. Однак завдяки тому, що усі вони охоплюються диспозицією однієї статті, вчинене не вимагає додаткової кваліфікації, і визнається складним одиничним злочином.
Так, ч. 4 ст. 187 КК передбачає як особливо кваліфікуючу ознаку розбою вчинення цього злочину поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень здоров’ю потерпілого. Тут склад розбою охоплює собою самостійний злочин, передбачений ст. 121 КК – умисне тяжке тілесне ушкодження. На цій підставі в наведеному прикладі має місце одиничний складений злочин.
Альтернативний злочин – особливий різновид складного одиничного злочину, що може бути виражений в одній з кількох передбачених законом форм. Особливість цього виду злочину визначається тим, що диспозиція статті Особливої частини Кримінального кодексу передбачає два або більше альтернативних способи його вчинення. При цьому вчинення будь-якої із вказаних в статті дії утворює склад закінченого злочину. Наприклад, ст. 262 КК передбачає відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства. Цей злочин може бути вчинено будь-яким із зазначених способів.
Злочин із двома формами вини[395] характеризуються складною структурою ознак об’єктивної сторони – настанням додаткових тяжких наслідків і наявністю двох форм вини – умислу і необережності. При вчиненні зазначених кримінальних деліктів винний має намір на заподіяння певного суспільно небезпечного наслідку, однак у результаті, поряд з основною, завдається додаткова шкода, відносно якої має місце необережність. У цьому випадку, незважаючи на наявність двох суспільно небезпечних наслідків, вчинене кваліфікується як один злочин із двома формами вини. Наприклад, при незаконному проведенні аборту заподіюється побічний наслідок у вигляді смерті потерпілої. Зазначене діяння визнається складним одиничним злочином і кваліфікується за ч. 2 ст. 134 КК.
Злочини, що характеризуються повторними діями, складаються з кількох епізодів, кожний з яких окремо не є кримінальним деліктом, однак у своїй сукупності вони утворюють складний одиничний злочин. Так, один зі способів доведення до самогубства (ст. 120 КК) характеризується систематичним приниженням людської гідності потерпілого. Саме по собі приниження гідності, якщо воно не виражено в непристойній формі, кваліфікуватися як злочин не може. Однак у своїй сукупності зазначені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 120 КК України, якщо в їх результаті потерпілий вчиняє самогубство.