Одним із проявів множинності злочинів є вчинення суб’єктом декількох різнорідних злочинів, кожний з яких є самостійним і передбачений окремою статтею чи частиною статті Кримінального кодексу. Вчинення двох або більше таких діянь утворює сукупність злочинів і спричиняє суттєві правові наслідки.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 КК сукупність злочинів – це вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
У разі сукупності злочинів винний несе відповідальність за кожне з вчинених діянь окремо. Залежно від тяжкості злочинів, що утворюють сукупність, остаточне покарання згідно зі ст. 70 КК визначається за правилами поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Головною конструктивною ознакою сукупності є вчинення декількох юридично різнорідних злочинних посягань, передбачених у різних нормах Особливої частини Кримінального кодексу. Вчинення тотожних злочинів, регламентованих однією статтею чи частиною статті закону про кримінальну відповідальність, слід розглядати за правилами повторності, за винятком випадків, коли одна стаття Особливої частини передбачає кілька різних злочинів.
Обов’язковою ознакою сукупності злочинів є збереження за кожним із суспільно небезпечних діянь кримінально-правових наслідків, пов’язаних з їх вчиненням. В іншому разі, якщо до моменту початку нового посягання особа була звільнена від кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин, сукупність злочинів відсутня.
За змістом ч. 1 ст. 33 КК сукупність злочинів виключається у разі, якщо за раніше вчинений злочин винний був у встановленому порядку засуджений. Якщо особа вчиняє злочин, засуджується, і після набрання обвинувальним вироком суду законної сили знову вчинює кримінальний делікт вчинене, за наявності зазначених у ст. 34 КК ознак, кваліфікується як рецидив злочинів.
Теорія кримінального права виділяє два види сукупності злочинів: реальну та ідеальну. А. А. Стрижевська виділяє ще й реально-ідеальну сукупність, яку, на її думку, утворюють два або більше діяння, що у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним юридичним складам злочинів, водночас, принаймні одне з цих діянь є «спільним» для цих складів[402].
Реальна сукупністьмає місце у разі, якщо винний у різний час вчиняє два або більше діяння, кожне з яких передбачається окремою статтею чи частиною статті Кримінального кодексу, якщо за жодне з них він не був засуджений. Наприклад, особа вчиняє шахрайство (ст. 190 КК), а згодом давання хабара (ст. 369 КК). Названі злочини розділені у часі, завдяки чому має місце реальна сукупність злочинів. Повторність злочинної діяльності, як правило, свідчить про підвищену небезпеку винного, що є передумовою для призначення більш суворого покарання.
Слід враховувати, що сукупність відсутня, якщо вчинений злочин передбачений загальною і спеціальною нормами закону про кримінальну відповідальність. За наявності зазначеної обставини відповідальність настає лише за спеціальною нормою, тобто йдеться про конкуренцію норм Особливої частини КК, коли одне діяння одночасно передбачено декількома статтями. При встановленні конкуренції правових норм, вчинене кваліфікується лише за однією статтею, що є спеціальною, тобто найбільш повно і послідовно описує ознаки вчиненого діяння. Так, ст. 348 КК встановлює відповідальність за посягання на життя (тобто вбивство бо замах на вбивство) працівника правоохоронного органу в зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, в якому передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене в зв’язку з виконанням потерпілим своїх службових обов’язків. Наприклад, вчинено вбивство співробітника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю слід застосувати за таких умов – п. 8 ч. 2 ст. 115 чи ст. 348 КК, адже очевидно, що це вбивство підпадає під ознаки як однієї, так і другої статті КК. Але через те, що норма ст. 348 КК є спеціальною стосовно загальної норми (п. 8 ч. 2ст. 115 КК), то застосуванню підлягає саме норма спеціальна (ст. 348 КК). Вона повно і послідовно, ніж п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, визначає конкретні особливості вчиненого.
Відсутня сукупність злочинів і в тому разі, якщо одне діяння утворює простий і кваліфікований види певного складу злочину. При цьому вчинене слід кваліфікувати за більш кваліфікованою ознакою статті Особливої частини Кримінального кодексу. Наприклад, особа, яка засуджена за вчинення хуліганства, знову вчиняє зазначений злочин з використанням зброї. У цьому випадку вчинене одночасно охоплюється ч. 3 ст. 296 КК і ч. 4 ст. 296 КК. З урахуванням вищевказаних правил, дії винного будуть кваліфіковані лише за ч. 4 ст. 296 КК, тому що цей склад злочину є більш кваліфікованим щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК.
Сукупності злочинів немає і у разі, якщо неодноразові дії були спрямовані на один і той самий об’єкт (предмет). Наприклад, А. вранці вчинив зґвалтування К., а ввечері того ж дня вдруге зґвалтував К. У цьому випадку вчинено два тотожні злочини, пов’язані з посяганням на один і той самий об’єкт – статеву свободу К., що має кваліфікуватися не за сукупністю злочинів, а за ч. 2 ст. 152 КК за ознакою зґвалтування, вчинене повторно. Дещо змінимо умови цього випадку. А. вранці вчинив зґвалтування К., а ввечері зґвалтував Д. У цьому випадку має місце посягання на два різні об’єкти – на статеву свободу К. і на статеву свободу Д., точніше моральна психологічна шкода була заподіяна двом об’єктам. Це два різні злочини, і вони мають кваліфікуватися за правилами про сукупність злочинів, а останній – і за ознакою повторності; перший злочин – за ч. 1 ст. 152 КК, другий – за ч. 2 ст. 152 КК.
Сукупності злочинів немає і у разі, якщо певний злочин за своєю законодавчою конструкцією передбачає як спеціальну (кваліфікуючу) ознаку склад іншого злочину і тим самим у даному випадку «поглинає» останній. Наприклад, хуліганство як окремий склад злочину (ст. 296 КК) втрачає своє самостійне значення у разі умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів. Такий злочин має кваліфікуватися лише за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.
Відсутня сукупність злочинів і тоді, коли в законі виписано кілька дій, що спрямовані на різні об’єкти, але охоплюються єдиним умислом. Наприклад, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб як за один (одиничний) склад злочину. За змістом цієї статті йдеться не про два або більше умисних вбивства (коли має місце множинність злочинів), а про один злочин за умови, що позбавлення життя кількох осіб охоплюється єдиним умислом винної особи.
Ідеальна сукупність – це вчинення одного злочинного діяння (дії чи бездіяльності), що передбачене декількома різними статтями Особливої частини КК. Виходячи з цього, ознаками такої сукупності злочинів є: 1) вчинення одним діянням декількох злочинів, передбачених різними статтями КК; 2) наявність щодо матеріальних складів злочину двох різних наслідків, пов’язаних з таким діянням; 3) такі наслідки були спричинені одному й тому самому об’єкту або різним об’єктам. Найчастіше ідеальна сукупність злочинів виявляється у двох різновидах:
а) при посяганні на один (кілька, пов’язаних між собою) об’єкт однією дією, при одній формі вини, але за наявності кількох різних шкідливих наслідків. Наприклад, зловмисник під час зґвалтування заражає потерпілу вірусом імунодефіциту людини. Отже, однією дією (насильницький статевий акт з потерпілою) було вчинено два різні злочини, які мають кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів як зґвалтування за ч. 4 ст. 152 КК України (за ознакою «спричинення особливо тяжких наслідків») і як зараження вірусом імунодефіциту людини за ч. 2 ст. 130 КК;
б) у разі посягання однією дією на два об’єкти з наявністю кількох різних наслідків і двох форм вини. Наприклад, злочинець одним спрямованим пострілом вбиває людину, при цьому куля пройшла тіло потерпілого і спричинила тяжке тілесне ушкодження іншій людині, яка перебувала поблизу. Тут має місце одна злочинна дія, два об’єкти посягання, два різні наслідки, дві форми вини (умисне вбивство і необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження), тобто ідеальна сукупність злочинів, відповідальність за вчинення яких-передбачена статтями 115 і 121 КК[403].